колаж
лиш якісь клапті…
засушених квітів із букетів наречених, шпильки із їхнього волосся, крихти короваїв, літні мушельки і кольорові скельця, сни про колишніх коханих, квитки подруг, які їдуть...
нові люди, нові люди.
нав’язливе бажання змінити запах в хаті на свій. от уже як 3 тижні. сандал та іланг мені в поміч.
теплі слова і вина з друзями на кухні.
багато ходити пішки і майже бігати. мало встигати для себе. багато для інших.
тобі ж чути в слухавці, як я видихаю на холод тепле повітря з себе і трошки любові для змерзлих людей і листків, які триматимуться на гілках. для тебе - багато. є тут. і вказати на серце.
коли запізнююся на три-чотири хвилини, завжди в одному і тому ж місці зустрічаю хлопця з лляними кучерями, смаглявою шкірою і такиииими очиськами. круглими, відкритими, як озера восени, де відбите небо посередині, а по колу - жовті дерева. далі - переходжу дорогу у трьох місцях, паралельно згадуючи якісь французькі фільми і таких субтильних персонажів.
…горіхи з коричневими нитками своєї короткої долі, горщик, тепла земля і м’які листки єдиної рослини, блокноти з пружинами - малювати, книги без малюнків, сюжету, без героїв - читати, кімната, з вікном на цілу стіну (як колись мріялось) - жити.
рання година, а я стою за спиною у музики. три скрипки і віолончель. висока прозора стеля, осінь і пульс музики в сонячному сплетінні, в пучках пальців, в очах. красиво, одухотворено, тужно і легко … не треба сліз стримувати.
мисливці з своїми верткими псами на пероні вокзалу…холод - прозорий.
думаю про домашнього риба: коли собаки лестяться до ніг, то він ластиться до моїх пальців, навіть через скло акваріуму. Тадей, ніби Рильський.
субота і осінь у вікні електрички.
Запам’ятай її, дівчинко.
засушених квітів із букетів наречених, шпильки із їхнього волосся, крихти короваїв, літні мушельки і кольорові скельця, сни про колишніх коханих, квитки подруг, які їдуть...
нові люди, нові люди.
нав’язливе бажання змінити запах в хаті на свій. от уже як 3 тижні. сандал та іланг мені в поміч.
теплі слова і вина з друзями на кухні.
багато ходити пішки і майже бігати. мало встигати для себе. багато для інших.
тобі ж чути в слухавці, як я видихаю на холод тепле повітря з себе і трошки любові для змерзлих людей і листків, які триматимуться на гілках. для тебе - багато. є тут. і вказати на серце.
коли запізнююся на три-чотири хвилини, завжди в одному і тому ж місці зустрічаю хлопця з лляними кучерями, смаглявою шкірою і такиииими очиськами. круглими, відкритими, як озера восени, де відбите небо посередині, а по колу - жовті дерева. далі - переходжу дорогу у трьох місцях, паралельно згадуючи якісь французькі фільми і таких субтильних персонажів.
…горіхи з коричневими нитками своєї короткої долі, горщик, тепла земля і м’які листки єдиної рослини, блокноти з пружинами - малювати, книги без малюнків, сюжету, без героїв - читати, кімната, з вікном на цілу стіну (як колись мріялось) - жити.
рання година, а я стою за спиною у музики. три скрипки і віолончель. висока прозора стеля, осінь і пульс музики в сонячному сплетінні, в пучках пальців, в очах. красиво, одухотворено, тужно і легко … не треба сліз стримувати.
мисливці з своїми верткими псами на пероні вокзалу…холод - прозорий.
думаю про домашнього риба: коли собаки лестяться до ніг, то він ластиться до моїх пальців, навіть через скло акваріуму. Тадей, ніби Рильський.
субота і осінь у вікні електрички.
Запам’ятай її, дівчинко.