(no subject)

Jun 12, 2011 12:17

Ніби мусила зрізати дерево, щоб мати на чому писати тобі листи.
Напасть? Я почала диктувати природі свій спосіб життя і потреби, а мало бути навпаки. Так ніби зрізала себе і розписала своїми ж, не промовленими до тебе, словами.
але я не могла зрубати дерево Дерево сприймаю правильно, як первісна: дивлюсь на нього - як на себе. Ніби не вчила ніяких біологій та ботанік, живу собі без поділу світу на види, підвиди і роди.
Мені споріднене тут одне лишень дерево. Дикунка, певна, що у нього є душа, подібна до моєї власної, і дерево поводиться з нею як і я. Що через дерево можна ввійти до неба, а у величезних, з міцним стовбуром і розлогою кроною, живуть божества чи духи.
Дух дерева має велику чи якусь силу, в нього можна попросити і він насилає нам дітей і дощі, зійде, вкинуте у землю, насіння і яблуні дадуть плоди...
Хай у всіх інших цей культ дерева звівся лише до прикрашання хат гілочками дерев на Трійцю і оцього «посадив одне дерево - немарно прожив життя».
Під якимсь «моїм» деревом і ти мені наснився.
Якесь ми посадимо разом колись.
Інші - нас охоронятимуть.
Але завжди і всі дерева до нас говорять. Ти ж теж їх чуєш, правда?..

думання, літо

Previous post Next post
Up