Не без мети
Коли погода добра, жовтневе синє, ближче до сірого, небо схоже на чиїсь очі.
Недурні і непрозорі. Але зараз такі до мене колючі.
Вечорами - тумани. Густі, аж драглисті. Хочеться їх різати і бачити те, що попереду.
Але вони мені не показують.
А десь далеко-далеко по зелених галявинах блукають тварини із деревами на головах. З великими круглими очима і тонкими ногами.
Я б хотіла бачити зі своїх вікон тільки ті галявини і знати, що мої улюблені тварини блукають десь поряд.
Мені від того, певно, буде спокійніше і легше.
Галявини - далеко, крізь тумани йти до них важко. І зимно.
Навіть пісні, співані теплими голосами, не зігрівають.
Недурні і непрозорі. Але зараз такі до мене колючі.
Вечорами - тумани. Густі, аж драглисті. Хочеться їх різати і бачити те, що попереду.
Але вони мені не показують.
А десь далеко-далеко по зелених галявинах блукають тварини із деревами на головах. З великими круглими очима і тонкими ногами.
Я б хотіла бачити зі своїх вікон тільки ті галявини і знати, що мої улюблені тварини блукають десь поряд.
Мені від того, певно, буде спокійніше і легше.
Галявини - далеко, крізь тумани йти до них важко. І зимно.
Навіть пісні, співані теплими голосами, не зігрівають.