Той, хто довго дивиться в ріку
Tе, що раптом змінює ритміку твого погляду, твої сни,
повертає страхи на вигадки ледь не напівпрозорий дим,
загортаючи
котрийсь з спогадів разом з усім, що з ним,
в краєвиди імені вітру, неймовірно прості й ясні, -
нині світло попід мостами, довгі смуги жовтавих слів
між містами і кровоносними нескінченно глибоких рік,
котрі ти переходиш кроками своїх років на інший бік,
відчуваючи своє серце поміж будь-яких берегів.
Ти траплятимешся потому сам собі серед тих тіней,
що торкаються світлотінню ребер криги ґратчастих брам,
і, вдихаючи у предмети іскри, звільнені саме там,
повертаються у минуле, достигаючи в снах речей.
Електричними напівтінями вітер носиться з почуттям,
повертаючи білі спалахи слів страждання та слів життя.
Источник