На травневі до Ужгорода

[rozsoha]

Місто невеличке, але затишне. Люди спокійні і врівноважені. З ранку п'ють каву. Кава смачна. Кількість циган, бомжів і питущих - не критична. Є свої цікавинки, які вигадують ужгородські митці. Зокрема, на парапеті вздовж річки Уж періодично з'являються відомі і невідомі міні-персонажі, вилиті з бронзи. Є увічнений місцевий дивак, який запалював ліхтарі і був дуже неохайним, але колоритним і ерудованим. Біля платних туалетів касири читають Біблію. У свій час населення Ужгорода на 50% складалося з євреїв. Зараз - хто його знає. Місцеву філармонію - колишню синагогу, євреям так і не передали. Кордон близько - багато машин зі словацькими, румунськими, чеськими номерами. Ужгород - саме для тихих вражень, де можно безцільно побродити, попити, каву, увечері послухати на центральній площі місцевий орекстр. Серце тут б'ється спокійніше, а відпочинок на на найдовшій в Європі липовій алеї - зупиняє час.



Старий Ужгород





Біля Кафедрального собору



Пішохідний міст через річку Уж веде до Старого міста (з дочкою Асею)



Біля пам'ятника місцевого дивака (в народі "дядя Коля")



Пам'ятник художнику Игнацу Рошковичу (кажуть, аналогічний пам'ятник є у Празі)



Пішохідна зона, праворуч - Католицький собор



Усередині часів Австро-Угорщини високовольтного стовпа вот така цікавинка - Ейфелева вежа



З тильної сторони Кафедрального собору відкривається чудова панорама



Місцевий замок, за сумісництвом краєзнавчий музей. Тут теж є свої "герої парковки"



Одна з найдавніших старовинних церков



Колишня культова споруда ченців-василіянів. Зараз - корпус університету



Глобус Ужгорода



Статуя "Свободки", як кажуть місцеві. Маячок, до речі, горить



Місто зі сторони Липової алеї



На головній площі грає оркестр