МІЙ ДРУГИЙ ПОСТ В ЯКОСТІ СТИЛІСТА
Ну а тепер декілька звітів "о продєланной работє") Знаю, треба було писати по гарячих слідах, бо зараз воно вже не так надихає, але все ж відзвітуватись маю і трошки розповісти, як народжувалась концепція моєї першої фотозйомки.
Коли ми з моїм другом, фотографом Гремом Мітчелом, затіяли це все, я написала йому у FB : "she must be like a phantom of the city.. a ghost... or a city nymph ... she appears in a park in the morning mist and disappears before the dawn... she doesn't belong to anyone..she's free like a wind or a rain... everytime you want to catch her, to make her belong to you, she disappears... but she's unforgettable". Писала я це, слухаючи композицію Evanescence - Eternal з дощем, грозою, бурею і фінальним крапанням по дахах (хто не чув - послухайте, неймовірно динамічна осіння електронна музика).
Мене з буремним юних літ тягнуло до готики і всього, що з нею пов'язано. Але не готики в якомусь ритуально-позерсько-суїцидальному аспекті, а до готики, як таїни, як відчуття чогось невловимо печального, як чогось трансендентного і містичного, як чогось на межі з потойбіччям, фатального і покритого темрявою, як суму за тим, що минуло. Готика в ранковому тумані над містом, готика в дріботінні крапель по підвіконнях після дощу, на заметених снігом холодних лавках у міському парку, готика у шпаринках між будинками на старих вулицях міста. Загалом мій настрій завжди готичний, я відчуваю печаль, навіть коли радію, як-от сьогодні, коли два сусідських хлопчики, граючись, ховали осіннє листя у ямку ("секретики", у які ми всі грали в дитинстві). Тому свій щоденник назвала Mono no avare.
Ось такі-собі колаж, який я невміло накидала в Фотошопі, щоб продемонструвати фотографу своє відчуття образу (все ж легше, ніж на словах):
Photography - Graham Mitchell
Model - Luda Stankeeva
Style - Anastasia Chervonii
Makeup - Anna Kuzmynykh
Hair - Zina Morino
Коли ми з моїм другом, фотографом Гремом Мітчелом, затіяли це все, я написала йому у FB : "she must be like a phantom of the city.. a ghost... or a city nymph ... she appears in a park in the morning mist and disappears before the dawn... she doesn't belong to anyone..she's free like a wind or a rain... everytime you want to catch her, to make her belong to you, she disappears... but she's unforgettable". Писала я це, слухаючи композицію Evanescence - Eternal з дощем, грозою, бурею і фінальним крапанням по дахах (хто не чув - послухайте, неймовірно динамічна осіння електронна музика).
Мене з буремним юних літ тягнуло до готики і всього, що з нею пов'язано. Але не готики в якомусь ритуально-позерсько-суїцидальному аспекті, а до готики, як таїни, як відчуття чогось невловимо печального, як чогось трансендентного і містичного, як чогось на межі з потойбіччям, фатального і покритого темрявою, як суму за тим, що минуло. Готика в ранковому тумані над містом, готика в дріботінні крапель по підвіконнях після дощу, на заметених снігом холодних лавках у міському парку, готика у шпаринках між будинками на старих вулицях міста. Загалом мій настрій завжди готичний, я відчуваю печаль, навіть коли радію, як-от сьогодні, коли два сусідських хлопчики, граючись, ховали осіннє листя у ямку ("секретики", у які ми всі грали в дитинстві). Тому свій щоденник назвала Mono no avare.
Ось такі-собі колаж, який я невміло накидала в Фотошопі, щоб продемонструвати фотографу своє відчуття образу (все ж легше, ніж на словах):
Photography - Graham Mitchell
Model - Luda Stankeeva
Style - Anastasia Chervonii
Makeup - Anna Kuzmynykh
Hair - Zina Morino