Моно-но аваре...
Я сиджу перед відчиненим у ніч вікном, слухаю божественно прекрасну композицію Sting and Julio Iglesias "Fragile", впиваюсь трепетними голосами, водно-холодними їх переливами, ніжністю мелодії, вишуканістю обробки, витонченістю слів, і моє серце тремтить, по шкірі бігають мурашки, від захвату мені важко дихати ... стан, коли душа плаче, а на очах - ні сльозинки, лише спокійна посмішка... а думки спрямовані в минуле... у сумному його спогляданні... відроджуються колишні запахи, і тоненькими дразливими стрічками літають навколо, давно затихлі удари серця підступають до горла, гіркнучи, давно згаслі погляди ковзають по обличчю, залишаючи гарячі сліди, давно відтеплілі доторки лягають на плечі... о прекрасна мить!!! всього лиш мить, коли можна відчути життя! ця невловима мить перетину минулого, сучасного і майбутнього! мить, що вислизає з рук, і летить за нею прозорий шлейф видіння... ця солодко-печальна мить, яка варта мільйонів сліз...
