стих
Сергій Жадан [офіційна сторінка]
Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.
Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.
Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.
Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.
Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,
не буде зелених долин і заміських пустель.
Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,
підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,
такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.
Возьми лишь самое нужное. Письма - да.
Возьми лишь то, что сама понесешь туда.
Возьми рушники и иконы, серебряные ножи,
деревянные распятья, золоченые муляжи.
Возьми хлеб и овощи, потом ступай.
Мы уже никогда не вернемся в этот край.
Мы уже никогда не увидим свои города.
Письма - все. До последнего злобного, да.
Нам уже в ночных ларьках ничего не купить.
Из сухих колодцев нам никогда не пить.
На знакомые лица нам уже не взглянуть.
Мы с тобою беженцы. В ночь пролегает путь.
Нам с тобой бежать по подсолнуховым полям.
Нам спасаться от псов, ночевать в хлеву как волам.
Нам ладонями черпать воду, жить в лагерях чужих,
нам дразнить драконов со знамен боевых.
Друзья не вернутся, ни ты - под родимый кров,
не будет задымленных кухонь, привычных чинов,
не будет сонного света уличных фонарей,
не будет зеленых долин и пригородных пустырей.
Будет распухшее солнце в плацкартном окне,
холерная яма, известь с краями ее наравне.
Будет кровавая обувь на женских ногах,
измученные караулы в пограничных снегах,
подстреленный почтальон со своим порожним мешком,
священнику крюк под ребро с беззаботным смешком,
кладбищенская тишина, гомон комендатур,
списки жертв, отпечатанные без корректур,
бесконечные, не напасешься времени на
ежеутренний поиск: увидеть свои имена.
Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.
Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.
Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.
Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.
Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,
не буде зелених долин і заміських пустель.
Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,
підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,
такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.
Возьми лишь самое нужное. Письма - да.
Возьми лишь то, что сама понесешь туда.
Возьми рушники и иконы, серебряные ножи,
деревянные распятья, золоченые муляжи.
Возьми хлеб и овощи, потом ступай.
Мы уже никогда не вернемся в этот край.
Мы уже никогда не увидим свои города.
Письма - все. До последнего злобного, да.
Нам уже в ночных ларьках ничего не купить.
Из сухих колодцев нам никогда не пить.
На знакомые лица нам уже не взглянуть.
Мы с тобою беженцы. В ночь пролегает путь.
Нам с тобой бежать по подсолнуховым полям.
Нам спасаться от псов, ночевать в хлеву как волам.
Нам ладонями черпать воду, жить в лагерях чужих,
нам дразнить драконов со знамен боевых.
Друзья не вернутся, ни ты - под родимый кров,
не будет задымленных кухонь, привычных чинов,
не будет сонного света уличных фонарей,
не будет зеленых долин и пригородных пустырей.
Будет распухшее солнце в плацкартном окне,
холерная яма, известь с краями ее наравне.
Будет кровавая обувь на женских ногах,
измученные караулы в пограничных снегах,
подстреленный почтальон со своим порожним мешком,
священнику крюк под ребро с беззаботным смешком,
кладбищенская тишина, гомон комендатур,
списки жертв, отпечатанные без корректур,
бесконечные, не напасешься времени на
ежеутренний поиск: увидеть свои имена.