(no subject)
Вам доводилось чути: "моя дитина не повзала, одразу пішла. То не обов'язково всі діти мусять повзати" ?
А мені доводилось, і не раз. Зазвичай це слова від мамочок з інтернетом і купою вільного часу, відсуться лише бажання скористатись і пошукати про це інфу. Хоча ні, швидше за все вони щось шукають і знаходться підтвердження своїм думкам.
Я була з тих дітей, що не повзали. Окрім того, що в мене двохсторонній сколіоз з дитинства, порушена (чи не розвинута) орієнтація в просторі (в лісі, напр), звичайно, позвати мені було б дуже навіть корисно.
Я вже писала про розвиток хребта при повзанні, тепер дочиталась про розвиток мозку. Про це пише Джин Айрес, дуже поважана пані , спеціаліст по дитячому розвитку.
"Младенец научится ползать и вставать, только если в его мозгу будет идти и развиваться активнейшая сенсорная интеграция, что и происходит в первый год жизни. ... Детство играет в сенсорной интеграции главную роль, ибо ребенок организует не только свои зрительные и слуховые ощущения, но и ощущение собственного тела и действия силы тяжести. ... У танцоров и гимнастов отлично развита интеграция телесных и вестибулярных ощущений, поэтому их движения красивы и точны."
Всі, хто бачить Устима і Вадима в русі, дивуються, як їм дається так добре бігали і лазити. Часто теж чула: "о, мій племінник/син/внук такий же активний як Вадим/Устим, лиш те, що падає багато і дуже необережний. Всюди треба за ним бігати і слідкувати."
Але ж я нічого не робила! Все в їхньому мозку! я лиш зробила за сотню дерев'яну повзальну дошку і пустила повзати на землю. Ось і вся розвиваюча методика. Решта заключається в щоденній адекватній дитячим відчуттям адатпативній відповіді: від неї мозок відштовхується і розвивається далі. Напр.,
Не може злізти з ліжка, не наважується, бо чуть зависоко, спустить попу і висить.Не серджусь, а навпаки тішусь - дитина розуміє небезпеку, значить, не стрибне, коли буде зависоко. Просто підійду і покладу свою руку на його, він одразу розуміє, що безпечно і стрибає вниз. Доречі, Устим вже навчився орієнтуватись не тільки на відчуття відстані ніжками, але зрозумів, що можна повернути легенько голівку і подивитись вниз, що оцінити відстань. Оце інтеграція! Я дуже радію ))
Доречі, дочитала я книгу Сью Герхард, про розвиток мозку теж, просто з іншого боку. Там так багато підтверджень моїм "відчуттям"! Доведеться читати ще раз і смакувати :)
Зараз я напишу лиш про одне - про те, коли дитина почитає говорити. Це, як виявляється, теж свідчить про розвиток, і ось з якого боку - якщо давати дитині адекватну вербальну відповідь на її дії і відчуття, що зароджуються в лівій (невербальній) частині мозку, то до правої (вербальної) будуть прокладені "місточки", тим швидше розвинеться права частина мозку і дитина почне говорити. Це так, дуже спрощено і схематично. Але суть залишається - хочеться, щоб дитина говорила - говоріть з нею, як з людиною. Її мозок це оцінить.
А мені доводилось, і не раз. Зазвичай це слова від мамочок з інтернетом і купою вільного часу, відсуться лише бажання скористатись і пошукати про це інфу. Хоча ні, швидше за все вони щось шукають і знаходться підтвердження своїм думкам.
Я була з тих дітей, що не повзали. Окрім того, що в мене двохсторонній сколіоз з дитинства, порушена (чи не розвинута) орієнтація в просторі (в лісі, напр), звичайно, позвати мені було б дуже навіть корисно.
Я вже писала про розвиток хребта при повзанні, тепер дочиталась про розвиток мозку. Про це пише Джин Айрес, дуже поважана пані , спеціаліст по дитячому розвитку.
"Младенец научится ползать и вставать, только если в его мозгу будет идти и развиваться активнейшая сенсорная интеграция, что и происходит в первый год жизни. ... Детство играет в сенсорной интеграции главную роль, ибо ребенок организует не только свои зрительные и слуховые ощущения, но и ощущение собственного тела и действия силы тяжести. ... У танцоров и гимнастов отлично развита интеграция телесных и вестибулярных ощущений, поэтому их движения красивы и точны."
Всі, хто бачить Устима і Вадима в русі, дивуються, як їм дається так добре бігали і лазити. Часто теж чула: "о, мій племінник/син/внук такий же активний як Вадим/Устим, лиш те, що падає багато і дуже необережний. Всюди треба за ним бігати і слідкувати."
Але ж я нічого не робила! Все в їхньому мозку! я лиш зробила за сотню дерев'яну повзальну дошку і пустила повзати на землю. Ось і вся розвиваюча методика. Решта заключається в щоденній адекватній дитячим відчуттям адатпативній відповіді: від неї мозок відштовхується і розвивається далі. Напр.,
Не може злізти з ліжка, не наважується, бо чуть зависоко, спустить попу і висить.Не серджусь, а навпаки тішусь - дитина розуміє небезпеку, значить, не стрибне, коли буде зависоко. Просто підійду і покладу свою руку на його, він одразу розуміє, що безпечно і стрибає вниз. Доречі, Устим вже навчився орієнтуватись не тільки на відчуття відстані ніжками, але зрозумів, що можна повернути легенько голівку і подивитись вниз, що оцінити відстань. Оце інтеграція! Я дуже радію ))
Доречі, дочитала я книгу Сью Герхард, про розвиток мозку теж, просто з іншого боку. Там так багато підтверджень моїм "відчуттям"! Доведеться читати ще раз і смакувати :)
Зараз я напишу лиш про одне - про те, коли дитина почитає говорити. Це, як виявляється, теж свідчить про розвиток, і ось з якого боку - якщо давати дитині адекватну вербальну відповідь на її дії і відчуття, що зароджуються в лівій (невербальній) частині мозку, то до правої (вербальної) будуть прокладені "місточки", тим швидше розвинеться права частина мозку і дитина почне говорити. Це так, дуже спрощено і схематично. Але суть залишається - хочеться, щоб дитина говорила - говоріть з нею, як з людиною. Її мозок це оцінить.