Про корінь зла
Корінь зла у нашій освіті. У тому, що Україну вічно оплакують, хоронять, навіть у гімні співають що вона ще не вмерла (но явно дише на ладан). Тема смерті України витає у повітрі, і час від часу несподівано зринає, як у тій же акції з чорними стрічечками на ЖБ прапорі до дня інавгурації Януковича.
Ми вчимо історію за Грушевським, який сформулював нам принцип віктимності. Ми співчуваємо з Ющенком, який завів моду на нові плачі. Ми ридаємо над долею нещасної Лесі Українки, хворої на туберкульоз, що поховала свого коханого. І так далі, і так далі.
Я так розумію, ідеєю Ющенка було сплотити народ навколо Голодомору, за прикладом єврейського Голокосту. Але один маленький нюанс... Єврейський народ всіляко підкреслює свою героїчність. Вони не просто оплакують, вони вважають себе героями. Тим, хто бував в Ізраїлі, пояснювати не треба - на кожному кроці тобі розкажуть, що ось тут наші герої... і наші молодці... перемогли.. змогли... не здалися... і так далі!
Пора боротись з тим комплексом жертви. Бо скільки можна???? Ми падаємо в усіх можливих рейтингах, сьогодні скотились у рейтингу туристичної привабливості на 85 місце (маючи, як мінімум, шикарне морське узбережжя і шикарні гори) - з європейських країн, ми тепер випереджуємо тільки Вірменію, Боснію та Герцеговину, та Молдову. Ну що, поридаємо разом? Кругом врагі?
Комплекс віктимності яскраво видно і по наших політиках - навіть по президенту - який на критику відповідає "ну що ж, нас не цінують... критика проплачена... така наша доля, українських чиновників..." Гов, хлопці! Критика - це рушій прогресу. А не привід обійнятись і плакати. Ну, поплакати можна на перших порах - чому б ні, якщо такий характер - але далі треба працювати, працювати, і виправлятись.
Взяти того ж Тараса Шевченка. Бойовий, енергійний, завзятий, молодий - вічно зображується старим горбатим відлюдником з моржовими вусами. Нещасний бідний холостяк. І вірші його подаються як якісь похоронні плачі. А у нього ж багато і закликів, і героїчних тем!!!!
Досить робити з України жертву, оплакувати її. Кажуть, що треба чекати нових пророків і героїв - а я не згодна. Вони у нас вже є - і які! Той же Шевченко! Просто подати його сильним, бойовим, показати заклики - нації потрібен новий, харизматичний, лідер, герой. Щоб вони побачили, що Україна - це круто!:))
Ми вчимо історію за Грушевським, який сформулював нам принцип віктимності. Ми співчуваємо з Ющенком, який завів моду на нові плачі. Ми ридаємо над долею нещасної Лесі Українки, хворої на туберкульоз, що поховала свого коханого. І так далі, і так далі.
Я так розумію, ідеєю Ющенка було сплотити народ навколо Голодомору, за прикладом єврейського Голокосту. Але один маленький нюанс... Єврейський народ всіляко підкреслює свою героїчність. Вони не просто оплакують, вони вважають себе героями. Тим, хто бував в Ізраїлі, пояснювати не треба - на кожному кроці тобі розкажуть, що ось тут наші герої... і наші молодці... перемогли.. змогли... не здалися... і так далі!
Пора боротись з тим комплексом жертви. Бо скільки можна???? Ми падаємо в усіх можливих рейтингах, сьогодні скотились у рейтингу туристичної привабливості на 85 місце (маючи, як мінімум, шикарне морське узбережжя і шикарні гори) - з європейських країн, ми тепер випереджуємо тільки Вірменію, Боснію та Герцеговину, та Молдову. Ну що, поридаємо разом? Кругом врагі?
Комплекс віктимності яскраво видно і по наших політиках - навіть по президенту - який на критику відповідає "ну що ж, нас не цінують... критика проплачена... така наша доля, українських чиновників..." Гов, хлопці! Критика - це рушій прогресу. А не привід обійнятись і плакати. Ну, поплакати можна на перших порах - чому б ні, якщо такий характер - але далі треба працювати, працювати, і виправлятись.
Взяти того ж Тараса Шевченка. Бойовий, енергійний, завзятий, молодий - вічно зображується старим горбатим відлюдником з моржовими вусами. Нещасний бідний холостяк. І вірші його подаються як якісь похоронні плачі. А у нього ж багато і закликів, і героїчних тем!!!!
Досить робити з України жертву, оплакувати її. Кажуть, що треба чекати нових пророків і героїв - а я не згодна. Вони у нас вже є - і які! Той же Шевченко! Просто подати його сильним, бойовим, показати заклики - нації потрібен новий, харизматичний, лідер, герой. Щоб вони побачили, що Україна - це круто!:))