Львів-нове
Містерія з жуком
То святий Скарабей,
Чи Стоніг неземної породи…
Він, учувши тебе,
Заповзе до твоєї господи.
Термінатор Терміт.
Його очі - упевнені й ласі.
Він, химерний, мов міт,
Що мандрує по просторі й часі.
Богомол, чи Тарган:
Він - із тих, хто крізь полум’я й воду…
В нього ріг-ятаган
І спина у яскравих розводах.
Ти смілива, та страх
Ланцюгами скує твої м’язи…
То - Володар комах,
То зараза, що в ложе залазить.
Він - лапатий, мов сніг,
Він - нікому не був односельцем.
Він устромить свій ріг
У твоє розкуйовджене серце…
Вже разів із мільйон
Від племен він приймав тебе в жертву.
Кара-курт, Скорпіон,
Він живу тебе знає, і мертву…
Двері ділять світи,
Півпрочиненість їхня зловісна.
Нерозважлива ти
Не замкнула їх нині зумисно…
*****
А ти все не з’являєшся, Маріє…
А тут ні верби не ростуть, ні злаки…
Коли пустеля осіда на вії,
Верблюди й люди знову бачать знаки:
То міражі - і траси, і готелі…
Та манить, попираючи оману,
Летючий кущ Перекотипустелі
У напрямку Великого туману…
Там тільки й звуків - крики мандрагори.
Там тільки й видив - танці саламандри.
Там начебто народжуються гори…
Там начебто завершуються мандри…
Натура
Сірим таким котярою
Прикинувшись для приколу,
Cквером, порослим тарою,
Никає бог Подолу…
А лавки обсіли п’яниці,
Просвітлені і понурі,
І незужитої п’ятниці -
Два вагони в натурі…
То святий Скарабей,
Чи Стоніг неземної породи…
Він, учувши тебе,
Заповзе до твоєї господи.
Термінатор Терміт.
Його очі - упевнені й ласі.
Він, химерний, мов міт,
Що мандрує по просторі й часі.
Богомол, чи Тарган:
Він - із тих, хто крізь полум’я й воду…
В нього ріг-ятаган
І спина у яскравих розводах.
Ти смілива, та страх
Ланцюгами скує твої м’язи…
То - Володар комах,
То зараза, що в ложе залазить.
Він - лапатий, мов сніг,
Він - нікому не був односельцем.
Він устромить свій ріг
У твоє розкуйовджене серце…
Вже разів із мільйон
Від племен він приймав тебе в жертву.
Кара-курт, Скорпіон,
Він живу тебе знає, і мертву…
Двері ділять світи,
Півпрочиненість їхня зловісна.
Нерозважлива ти
Не замкнула їх нині зумисно…
*****
А ти все не з’являєшся, Маріє…
А тут ні верби не ростуть, ні злаки…
Коли пустеля осіда на вії,
Верблюди й люди знову бачать знаки:
То міражі - і траси, і готелі…
Та манить, попираючи оману,
Летючий кущ Перекотипустелі
У напрямку Великого туману…
Там тільки й звуків - крики мандрагори.
Там тільки й видив - танці саламандри.
Там начебто народжуються гори…
Там начебто завершуються мандри…
Натура
Сірим таким котярою
Прикинувшись для приколу,
Cквером, порослим тарою,
Никає бог Подолу…
А лавки обсіли п’яниці,
Просвітлені і понурі,
І незужитої п’ятниці -
Два вагони в натурі…