Петропавлівська церква у Білопіллі (Сумська обл.), січень 2018.
Білопілля, районний центр на Сході сумщини. Колись літописне місто Вир, сотенне місто Сумського слобідського козацького полку, центр волості у Сумському повіті Харківської губернії (2-е за величиною місто повіту після сум). Батьківщина поета й гормадського діяча О. Олеся. Нині - районний центр на прикордонні не надто вирізняється кількісттю збережених пам"яток руського й слобідського періоду, але пізнішу епоху ще побачити можна. На мою думку, одна з найвідоміших міських пам"яток церква Св. Петра і Павла на околиці міста. Поо неї й поговоримо.
1. Відомість храму пов"язана з його розташуванням. Проїжджаючи місто від початку до кінця трасою Т1906 в бік РФ, близько до виїзду Ви зустрінете прямо над дорогою такий величний храм з комплексом споруд. Може здатись, що це монастир, та думка хибна (але проекти здається були). В сучасному вигляді церква збудована у 1886 р. за проектом харківського архітектора В. Н. Немкіна. Хоча історія храму сягає глибше ніж 19 ст. В кінці буде лінк, кому цікаво - почитаєте.
2. В середині і на храмовій території фотографувати не можна. Так сказав отець-настоятель. Але до того, як це дізнатись я декілька фото зробив. Ними і ділюся. Будови на церковному подвір"ї.
3. Стилістично виглядають, як ровесники храму.
4. Криничка (?). А через трасу можна побачити також шматочок церковної території.
5. Каплиця на місці колишнього дерев"яного храму.
6. Деталі архітектурного оздоблення церкви - бічні двері.
7. Далі я покинув храмову територію, аби відзняти дзвінницю. І побачив його для себе з доволі незвичного боку. Зазвичай завжди він лдя мене поставав з вівтарної чатини, над дорогою.
8. І тут ми підходимо до кульмінації запису. До 1917 р. в Білопіллі було багато церков. Близько дестяка. Діяльність більшовицької влади призвела до руйнування більшості, і нині "оригінальних" лишилось здається дві. Петра й Павла одна з них. Храм врятувало облаштування в ному маслотресту. Між іншим, саме подібні трести, зерносховища тощо допомогли тому, що нині ці пам"ятки архітектури збереглись до нині (зокрема козацька церква у сусідньому м. Ворожба). В 1941 р., у період між відступом радянських військ і приходом Вермахту у Білопіллі відновлюється парафія. Церкву вбирають у збережені ікони та начиння. Замість знищених комуністами дзвонів на дзвінницю підіймають розпиляний кисневі балони. В мережі було написано, що один з них висить там і нині. Власне це я і хотів перевірити.
9. Таки дійсно! На фото з наближенням дзвонарського майданчика бачимо той самий балон. Таким чином, маємо храм з артефактом релігійного життя Слобржанщини у воєнний період Другої світової.
10. На кінець стандартні для подорожніх види храму з автошляху. Нині храм діючий, УПЦ МП.
11. Вівтарна частина з престольною іконою Св. Петра і Павла.
12. Така от пам"ятка храмової архітектури. Дякую за увагу:)
Лінки:
1. Місцевий краєзнавець про церкву: https://bilopillya-pravoslav.io.ua/s78754/petropavlovskaya_cerkov_-_belopole
1. Відомість храму пов"язана з його розташуванням. Проїжджаючи місто від початку до кінця трасою Т1906 в бік РФ, близько до виїзду Ви зустрінете прямо над дорогою такий величний храм з комплексом споруд. Може здатись, що це монастир, та думка хибна (але проекти здається були). В сучасному вигляді церква збудована у 1886 р. за проектом харківського архітектора В. Н. Немкіна. Хоча історія храму сягає глибше ніж 19 ст. В кінці буде лінк, кому цікаво - почитаєте.
2. В середині і на храмовій території фотографувати не можна. Так сказав отець-настоятель. Але до того, як це дізнатись я декілька фото зробив. Ними і ділюся. Будови на церковному подвір"ї.
3. Стилістично виглядають, як ровесники храму.
4. Криничка (?). А через трасу можна побачити також шматочок церковної території.
5. Каплиця на місці колишнього дерев"яного храму.
6. Деталі архітектурного оздоблення церкви - бічні двері.
7. Далі я покинув храмову територію, аби відзняти дзвінницю. І побачив його для себе з доволі незвичного боку. Зазвичай завжди він лдя мене поставав з вівтарної чатини, над дорогою.
8. І тут ми підходимо до кульмінації запису. До 1917 р. в Білопіллі було багато церков. Близько дестяка. Діяльність більшовицької влади призвела до руйнування більшості, і нині "оригінальних" лишилось здається дві. Петра й Павла одна з них. Храм врятувало облаштування в ному маслотресту. Між іншим, саме подібні трести, зерносховища тощо допомогли тому, що нині ці пам"ятки архітектури збереглись до нині (зокрема козацька церква у сусідньому м. Ворожба). В 1941 р., у період між відступом радянських військ і приходом Вермахту у Білопіллі відновлюється парафія. Церкву вбирають у збережені ікони та начиння. Замість знищених комуністами дзвонів на дзвінницю підіймають розпиляний кисневі балони. В мережі було написано, що один з них висить там і нині. Власне це я і хотів перевірити.
9. Таки дійсно! На фото з наближенням дзвонарського майданчика бачимо той самий балон. Таким чином, маємо храм з артефактом релігійного життя Слобржанщини у воєнний період Другої світової.
10. На кінець стандартні для подорожніх види храму з автошляху. Нині храм діючий, УПЦ МП.
11. Вівтарна частина з престольною іконою Св. Петра і Павла.
12. Така от пам"ятка храмової архітектури. Дякую за увагу:)
Лінки:
1. Місцевий краєзнавець про церкву: https://bilopillya-pravoslav.io.ua/s78754/petropavlovskaya_cerkov_-_belopole