Лемеші ч. ІІ. Церква Трьох Святителів
***
Ну ось, хоч так. Нарешті один з цьогорічних циклів, в даному випадку про Лемеші, завершено. Шкода, звичайно, що так пізно і таким розривом, вибачайте.(
***
Продовжимо огляд пам'яток архітектури Лемешів (попередня будівля тут: http://ua-travels.livejournal.com/2839395.html#cutid1). Настала черга найвідомішої сільської пам'ятки. Багато хто бачить її з дороги, але мало розглядають зблизька.
1. Церква на честь Трьох Свяителів: Василя Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого побудована у Лемешах в 1755 р. Фундатор будівництва - Наталя Розумовська, яка присвятила храм своєму покійному чоловіку Григорію. Проект для церкви розробив А. Квасов, а в будівництві, подейкують, брав участь сам І. Григорович-Барський.
Як і гетьманський палац в Батурині цю пам'ятку також спіткала доволі нелоднозначна доля. Гетьман-замовник за життя так і не побачив свою резиденцію добудованою, це вже зробив інший, так би мовити, гетьман. Так і тут. Все 18 ст. Лемеші увінчував і прославляв "тетраконховий", доволі звичний для тих часів, храм. У 1875 р. на храмовому подвір'ї будують вже іншого стилю дзвінницю. Очевидно, побачивши як сходяться лінії обрисів дзвінниці та однієї з мушель храму добудовують притвор (автор проекту А. Кунцевич). Таким чином пам'ятку 18 століття вбивають, але все ж..., те що ми нині бачимо, не так погано. Між іншим ця споруда теж стала героєм літературного твору, про що в кінці, хоча знавці, я думаю, вже здогадались Розглянемо деталі.
2. Ілюстрація до попередніх слів. Початковий храм був, по-суті, на 2/3 менший за нинішню споруду. Білий колір мурів і зелений дахів особисто у мене викликають враження, що храм сюди перенесено з Києва. Добре, що сюди ще не дісталась мода все золотити й переінакшувати в історичних храмових спорудах. Від таких оновлень, на жаль, пам'ятки архітектури лише втрачають.
3. Храмова дзвінниця. До неї від входу веде бруківка, яку увінчують такі парадні сходи.
4. Стан тиньку на дзвінниці загалом такий як і у всього храму.
5. Вхід детально. Ікони над дверима немає. Зате є сучасний пластиковий дашок чимось пошкоджений (можливо стихією?), який не надто поєднується з храмом.
6. Як і всі елементи храму, притвор теж не надто великий.
7.
8. Вигляд від сходів вівтарної частини до входу на храмову територію.
9. Всі вікна дерев'яні і їх загратовано.
10. Саме на притворі розміщено дошку, ще часів УРСР, про приналежність пам'ятки до історико-архітектурної спадщини.
11. Власне вівтарна частина, оригінальна церква Трьох Святителів. Ось це фото ілюструє як саме храм виглядав у 1755 р, опустивши деталі, такі як дроти, надгробок тощо.
12. На цьому фото можна побачити ці самі конхи (мушлі), яких першопочатково було чотири (і храм мав вигляд хреста), а нині три. До двох з них є сходи і вони оточені теж своєрідною архітектурною формою, назва якої мені не відома. Може підкажете?
Між іншим, якщо знімати з певного ракурсу (як на початковому кадрі), то церква зменшується зливаючись із дзвінницею.
13. Деталі. Огорожа сходів і майданчика.
14. Один з входів до вівтарної частини. Цікаво, від якого часу збереглись двері?
15. Вигляд з майданчика на храмову територію та трасу в бік Чернігова.
16. Південна мушля крупним планом.
17. Архітектурна краса. А Ви помітили, що церква має підсвітку? На храмі купа ліхтарів і дротів, які освітлюють не лище споруду, а і територію. Питання до читачів, які бувають чи проїжджають там в темний час доби, підсвічування відбувається чи ні?
18. Храмова баня.
19. З дерев'яним барабаном. Питання про наявність іконних вставок невідоме і актуальне.
Трьохсвятительська церква є діючою. В серидині є іконостас, по суті ще одна пам'ятка. Фото через вікна не показую, бо вони не вийшли. Тому, обмежуємось екстер'єрами. Оглянемо навколохрамову територію:
20. Біля входу колодязь в квітниках.
21. З іншого боку клумба, з якої височіє каштан.
22. Тут все як треба. Хоча, я до цього часу думав, що це туалет (корисна в даному випадку річ, і повага людям, які його тут зробили), і власне коли там перебував теж сумніві стосовно цього не було, але зараз розглядаючи фото задумуюсь, а чи не будиночок це для реманенту?
Має церква, традиційно, і свій некрополь, хоч він тут і дуже малий:
23. За вівтраем могила дружини псаломника Параскеви Олександрівни Святської. Похована у 1914 р., ще мирному 1914-му...
24. І ось. Не підходячи близько до цього пам'ятника, я вже сподівався, що він на місці поховання Григорія Розума, ну, або самої Наталії Дем'янівни, але виявилось - ні. Могила батька гетьманів, фаворитів, президентів академії наук та фельдмаршалів, я так розумію не збереглась (а можливо вона в храмі, а храм на місці неї?), а його дружина похована взагалі в іншому населеному пункті в цьому ж районі - Олексіївщині. А це виявився такий собі меморіал пам'яті жертв голодомору 1932-1933 рр.
25. Загалом територія храму чимала, обнесена дерев'яним парканом (гарно видно на попередніх фото) і має окремий в'їзд. Вхід та фотографування вільні, як показав мій досвід, одиничний щоправда. Навіть якщо дверцята до входу на територію поруч з дзвінницею зачинені, смикніть їх, просто можливо місцеві їх причинили. а так вони відчинені. Я коли заходив то вони були саме відчинені, а так би я сумнівався в доступності церкви, а вже коли полишав територію, то місцева бабуся попросила закрити.
26. Ось так, крізь скло авто чи автобуса, храм в Лемешах бачать більшість подорожніх трасою Київ-Чернігів-Нові-Яриловичі. А повірте, в село заїхати варто, що і раджу. Про дорогу тут не писатиму. Цей процес детально описаний у попередньому пості про Лемеші, лінк до якого на початку запису. Оскільки Трьохсвятительска церква в зоні прямої видимості від майдану, де училище. Скажу лище, що для виїзду з селп не обов'язково розвертатись. Від церкви йде грунтова дорога, якою можна виїхати на трасу.
27. Лелека, дроти, трансформатор, дорги, Бароко... Ось так у Лемешах переплеітаються минуле, сучасне і майбутнє, показуючи свою триєдиність.
А завершу цей нарис віршем незрівнянної Ліни Василівни Костенко, про церковцю у Лемешах:
"Історія стоїть біля дороги,
Та й дивиться, хто їде по соші.
Йде череда, туман взяла на роги,
А он село, що зветься Лемеші.
Десь там жила Наталка Розумиха,
Грицькова жінка, гарна й молода,
Як ще був жив, набралася з ним лиха,
Такий він був п’яндига й гуляйда,
Але й козак, просмолений, мов човен,
Жагучо любий до безтями рук.
Як він помер, весь світ сльозами повен
в дощах стояв до самих Базавлук.
Вона ж його ні словом не вкорила,
Ходила до могили припадать,
А двох синів Олексу та Кирила
В капелу царську мусила віддать.
Коли ж сини доскочили пошани,
Вернулася вона у Лемеші.
Мов янголи, співали клиромани
За упокій козацької душі -
В тій церкві, що Наталка спорудила
На тому місці, де Грицьковий гріб.
А двох синів, Олексу та Кирила,
У тій же церкві висповідав піп.
Один був мужем вінчаним цариці,
Сподобивсь другий навіть булави.
Вона молилась: Грицю, чуєш, Грицю!
Хоча б на мить устань та оживи!
Та подивися на свою Наталку,
що за одмолені гріхи,
яку он долю виспівали змалку
підпаски наші, наші пастухи!
Вони ж гусей тут пасли в конюшині,
Вони ж тут руки дряпали в малині,
Вони ж на цьому вигоні росли.
А ті ж то гуси, гусилебедята,
Та й узяли підпасків на крилята,
та й у хороми царські занесли!..
Лампадка тьмяно блимала в кіоті,
Стояла в церкві дивна тишина.
Блищали скрізь оправи щирозлоті,
І озивалась Лотова жона.
Чекали слуги десь аж біля брами.
Наталія молилась гаряче.
А синя стрічка царської статсдами
Текла, як річка їх, через плече.
Вона молилась: - Встань та подивися,
що я вже стала свахою Петра.
Що грошей в нас тепер хоч подавися,
Невістка в мене з царського ребра.
Тепер уже не плачу я ночами.
Невістка гарна, що там говорить.
Вже як вони, хоч тайно, обвінчались,
То це ж таки уже не фаворит.
Буваю на балах і на прийомах,
Бо я графиня, а Олекса граф.
Він при дворі, а я уже при ньому,
Спокійно хай покоїться твій прах!
З колін звелась графиня Розумовська,
Зашарудів широкий кринолін.
Чи то спіткнулась, чи на плитах ковзко,
Чи на дзвіниці хилитнувся дзвін,
І задвигтіла церква - кам’яниця,
І хрест на церкві також хилитавсь,
Мабуть, Грицько в землі перевертавсь."
(Ліна Костенко "Стара церковця у Лемешах (Про Розумовських)")
Ну ось, хоч так. Нарешті один з цьогорічних циклів, в даному випадку про Лемеші, завершено. Шкода, звичайно, що так пізно і таким розривом, вибачайте.(
***
Продовжимо огляд пам'яток архітектури Лемешів (попередня будівля тут: http://ua-travels.livejournal.com/2839395.html#cutid1). Настала черга найвідомішої сільської пам'ятки. Багато хто бачить її з дороги, але мало розглядають зблизька.
1. Церква на честь Трьох Свяителів: Василя Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого побудована у Лемешах в 1755 р. Фундатор будівництва - Наталя Розумовська, яка присвятила храм своєму покійному чоловіку Григорію. Проект для церкви розробив А. Квасов, а в будівництві, подейкують, брав участь сам І. Григорович-Барський.
Як і гетьманський палац в Батурині цю пам'ятку також спіткала доволі нелоднозначна доля. Гетьман-замовник за життя так і не побачив свою резиденцію добудованою, це вже зробив інший, так би мовити, гетьман. Так і тут. Все 18 ст. Лемеші увінчував і прославляв "тетраконховий", доволі звичний для тих часів, храм. У 1875 р. на храмовому подвір'ї будують вже іншого стилю дзвінницю. Очевидно, побачивши як сходяться лінії обрисів дзвінниці та однієї з мушель храму добудовують притвор (автор проекту А. Кунцевич). Таким чином пам'ятку 18 століття вбивають, але все ж..., те що ми нині бачимо, не так погано. Між іншим ця споруда теж стала героєм літературного твору, про що в кінці, хоча знавці, я думаю, вже здогадались Розглянемо деталі.
2. Ілюстрація до попередніх слів. Початковий храм був, по-суті, на 2/3 менший за нинішню споруду. Білий колір мурів і зелений дахів особисто у мене викликають враження, що храм сюди перенесено з Києва. Добре, що сюди ще не дісталась мода все золотити й переінакшувати в історичних храмових спорудах. Від таких оновлень, на жаль, пам'ятки архітектури лише втрачають.
3. Храмова дзвінниця. До неї від входу веде бруківка, яку увінчують такі парадні сходи.
4. Стан тиньку на дзвінниці загалом такий як і у всього храму.
5. Вхід детально. Ікони над дверима немає. Зате є сучасний пластиковий дашок чимось пошкоджений (можливо стихією?), який не надто поєднується з храмом.
6. Як і всі елементи храму, притвор теж не надто великий.
7.
8. Вигляд від сходів вівтарної частини до входу на храмову територію.
9. Всі вікна дерев'яні і їх загратовано.
10. Саме на притворі розміщено дошку, ще часів УРСР, про приналежність пам'ятки до історико-архітектурної спадщини.
11. Власне вівтарна частина, оригінальна церква Трьох Святителів. Ось це фото ілюструє як саме храм виглядав у 1755 р, опустивши деталі, такі як дроти, надгробок тощо.
12. На цьому фото можна побачити ці самі конхи (мушлі), яких першопочатково було чотири (і храм мав вигляд хреста), а нині три. До двох з них є сходи і вони оточені теж своєрідною архітектурною формою, назва якої мені не відома. Може підкажете?
Між іншим, якщо знімати з певного ракурсу (як на початковому кадрі), то церква зменшується зливаючись із дзвінницею.
13. Деталі. Огорожа сходів і майданчика.
14. Один з входів до вівтарної частини. Цікаво, від якого часу збереглись двері?
15. Вигляд з майданчика на храмову територію та трасу в бік Чернігова.
16. Південна мушля крупним планом.
17. Архітектурна краса. А Ви помітили, що церква має підсвітку? На храмі купа ліхтарів і дротів, які освітлюють не лище споруду, а і територію. Питання до читачів, які бувають чи проїжджають там в темний час доби, підсвічування відбувається чи ні?
18. Храмова баня.
19. З дерев'яним барабаном. Питання про наявність іконних вставок невідоме і актуальне.
Трьохсвятительська церква є діючою. В серидині є іконостас, по суті ще одна пам'ятка. Фото через вікна не показую, бо вони не вийшли. Тому, обмежуємось екстер'єрами. Оглянемо навколохрамову територію:
20. Біля входу колодязь в квітниках.
21. З іншого боку клумба, з якої височіє каштан.
22. Тут все як треба. Хоча, я до цього часу думав, що це туалет (корисна в даному випадку річ, і повага людям, які його тут зробили), і власне коли там перебував теж сумніві стосовно цього не було, але зараз розглядаючи фото задумуюсь, а чи не будиночок це для реманенту?
Має церква, традиційно, і свій некрополь, хоч він тут і дуже малий:
23. За вівтраем могила дружини псаломника Параскеви Олександрівни Святської. Похована у 1914 р., ще мирному 1914-му...
24. І ось. Не підходячи близько до цього пам'ятника, я вже сподівався, що він на місці поховання Григорія Розума, ну, або самої Наталії Дем'янівни, але виявилось - ні. Могила батька гетьманів, фаворитів, президентів академії наук та фельдмаршалів, я так розумію не збереглась (а можливо вона в храмі, а храм на місці неї?), а його дружина похована взагалі в іншому населеному пункті в цьому ж районі - Олексіївщині. А це виявився такий собі меморіал пам'яті жертв голодомору 1932-1933 рр.
25. Загалом територія храму чимала, обнесена дерев'яним парканом (гарно видно на попередніх фото) і має окремий в'їзд. Вхід та фотографування вільні, як показав мій досвід, одиничний щоправда. Навіть якщо дверцята до входу на територію поруч з дзвінницею зачинені, смикніть їх, просто можливо місцеві їх причинили. а так вони відчинені. Я коли заходив то вони були саме відчинені, а так би я сумнівався в доступності церкви, а вже коли полишав територію, то місцева бабуся попросила закрити.
26. Ось так, крізь скло авто чи автобуса, храм в Лемешах бачать більшість подорожніх трасою Київ-Чернігів-Нові-Яриловичі. А повірте, в село заїхати варто, що і раджу. Про дорогу тут не писатиму. Цей процес детально описаний у попередньому пості про Лемеші, лінк до якого на початку запису. Оскільки Трьохсвятительска церква в зоні прямої видимості від майдану, де училище. Скажу лище, що для виїзду з селп не обов'язково розвертатись. Від церкви йде грунтова дорога, якою можна виїхати на трасу.
27. Лелека, дроти, трансформатор, дорги, Бароко... Ось так у Лемешах переплеітаються минуле, сучасне і майбутнє, показуючи свою триєдиність.
А завершу цей нарис віршем незрівнянної Ліни Василівни Костенко, про церковцю у Лемешах:
"Історія стоїть біля дороги,
Та й дивиться, хто їде по соші.
Йде череда, туман взяла на роги,
А он село, що зветься Лемеші.
Десь там жила Наталка Розумиха,
Грицькова жінка, гарна й молода,
Як ще був жив, набралася з ним лиха,
Такий він був п’яндига й гуляйда,
Але й козак, просмолений, мов човен,
Жагучо любий до безтями рук.
Як він помер, весь світ сльозами повен
в дощах стояв до самих Базавлук.
Вона ж його ні словом не вкорила,
Ходила до могили припадать,
А двох синів Олексу та Кирила
В капелу царську мусила віддать.
Коли ж сини доскочили пошани,
Вернулася вона у Лемеші.
Мов янголи, співали клиромани
За упокій козацької душі -
В тій церкві, що Наталка спорудила
На тому місці, де Грицьковий гріб.
А двох синів, Олексу та Кирила,
У тій же церкві висповідав піп.
Один був мужем вінчаним цариці,
Сподобивсь другий навіть булави.
Вона молилась: Грицю, чуєш, Грицю!
Хоча б на мить устань та оживи!
Та подивися на свою Наталку,
що за одмолені гріхи,
яку он долю виспівали змалку
підпаски наші, наші пастухи!
Вони ж гусей тут пасли в конюшині,
Вони ж тут руки дряпали в малині,
Вони ж на цьому вигоні росли.
А ті ж то гуси, гусилебедята,
Та й узяли підпасків на крилята,
та й у хороми царські занесли!..
Лампадка тьмяно блимала в кіоті,
Стояла в церкві дивна тишина.
Блищали скрізь оправи щирозлоті,
І озивалась Лотова жона.
Чекали слуги десь аж біля брами.
Наталія молилась гаряче.
А синя стрічка царської статсдами
Текла, як річка їх, через плече.
Вона молилась: - Встань та подивися,
що я вже стала свахою Петра.
Що грошей в нас тепер хоч подавися,
Невістка в мене з царського ребра.
Тепер уже не плачу я ночами.
Невістка гарна, що там говорить.
Вже як вони, хоч тайно, обвінчались,
То це ж таки уже не фаворит.
Буваю на балах і на прийомах,
Бо я графиня, а Олекса граф.
Він при дворі, а я уже при ньому,
Спокійно хай покоїться твій прах!
З колін звелась графиня Розумовська,
Зашарудів широкий кринолін.
Чи то спіткнулась, чи на плитах ковзко,
Чи на дзвіниці хилитнувся дзвін,
І задвигтіла церква - кам’яниця,
І хрест на церкві також хилитавсь,
Мабуть, Грицько в землі перевертавсь."
(Ліна Костенко "Стара церковця у Лемешах (Про Розумовських)")