Найкращий похід
Ці фотографії дуже підняли мені настрій сьогодні, не дивлячись на незгоду і дощ, що льє без упину. Вдячна автору. Неймовірно:)
Originally posted by bramms at Найкращий похід
Originally published at Мій блог. You can comment here or there.
В кожного туриста, особливо фото-туриста є один найкращий похід про який він може сказати: “Були ж часи, курча!”.
Хочу трішки розказати про свій найкращий похід. Погодка шептала, гори були якісь ідеальні… або мені так здавалось.
Багато чого з того часу змінилось.
Було це 3 роки назад в далекому 2011. В листопаді.
Осінь - улюблена пора року в горах.
Далі - біля сотні фотографій.
Я і мій товариш Славко він же Unforgiven він же Славко Непик вирішили пройтись з фототехнікою горами.
Признаюсь чесно, вже не пам’ятаю хто подав ідею йти на Рогнеску, мабуть планували спільно.
Маршрут мав бути простий: Кваси - Шешул - Рогнеска - Петрос - Говерла.
Сказано - зроблено і от ми вже не досипаєм в забацаних поїздах Укрзалізниці, спочатку нічний до Франика, далі адський раховоз до Квасів.
Для львівського туриста початок маршруту означає недоспаність адже вихідних днів мало а бажання побільше часу пробути в горах домінує над логістикою.
Йшли ми на 2 ночівлі.
Набрали в той похід не мало. Ніс свою першу кенонівську п’ятірочку і супутні фототовари, 24-105, тамрон 17-35/2,8, 28/1,8, фішай 16/2,8, телевик Ніккор 200/4… Ніс також плівковий фотік EOS 5, ніс штатив…
Єдине чого не ніс так це площадки від штатива
)) Це було реально тупо її забути бо штатив весь час я ніс в ролі не то знамена не то артефакту.
Стартанули добре і без проблем повільно дойшли до біостаціонару. На КПП нас ніхто не рухав, грошей не брав, всі спали мабуть та й сезон вже вважався не то закритим не то мертвим для туристів. Я це люблю:)
З усіх боків вже була осінь. Це не могло не тішити. Хоч і не легко проте з прекрасними видами ми долали метри набору висоти.
Десь внизу прокидалось село Кваси, гавкали собаки.
Легенька осіння димка окутувала гори, нічні тумани помаленьку тікали поки ми набирали кілометри то ж застати їх не довелось.
Осінь, повітря свіже, в тіньку дубак ще той.
Дерева вже відчули на собі перші заморозки то ж листя мінімум.
Там де ще не дісталось сонце лежить іній. Обожнюю іній.
Вище полонини де біостаціонар пейзажики стають приємнішими.
Близниці сяють сніжними шапками. Надихає.
Видніється село. Гарна видимість.
Ще полонини.
Панорамки.
Осінь, осінь…
Хмарки теж радують. Якісь чудернацькі форми приймають.
Шапка мага?
Десь в долинах.
Видимість і справді хороша
Нам чомусь здавалось що Шешул то якась маленька гірка, а вершини ніяк нема і нема
Славко багато зупиняється щоб щось познімати, я собі чвалаю на самоті і виглядаю вершину. Але краєвиди дійсно захоплюючі, кожен новий метр дає якісь нові види.
Ну ось і вершина. Пора перекусити і роздивитись по сторонах.
Фоткав я тоді багато. Хотілось. Сонце в листопаді за такої видимості гарно світить, це вам не богомєрзке літо
І Мармароси видно
Сидів би і “хавав” )
Кадр який мені подобається. Дерево.
В сторону Чорногори суровіше
Попіван впізнається зразу
А цю гору хто впізнає?
Ще з самого вокзалу до нас вчепилось 4 чи 5 псів які йшли з самого села (!) за нами. Спочатку ми намагались їх позбутись - було шкода тварин, на верхотурах вночі температура не май мєсяц. Всі наші спроби були максимально марні. Навіть жбурляння каміння, намагання втекти. Змирились. Собачкам ж було покраще ніж нам - живим мулам… В них час і на кохання був. Курорт.
Відпочивають разом з нами
До села далеко, вертайте, казали їм ми
Натомість вони лише позували
Ну і любофф.. на фоні Говерла і Петрос.
Ще трохи псячої теми
І остання
Поки їли канапки сонце постійно ховалось, довелось утеплятись. Під кінець разочок блиснуло.
Хмари з боку Чорногори активно підступали. То ж треба було рухатись. Рвонули вниз. Спуск з Шешула ше той трешачок - весь в якихось кущах, йдеш і трешся об них постійно. Нас чекав доооооовгий траверс аж до екопункту Рогнеска. На фото маленька хатинка - наша ціль. Пиляти ще з години 2 точно.
Пиляєм, пиляєм… а тут - сніг. Класно. Правда зиркаєм на замерзші струмки по дорозі. Складне міжсезоння - снігу ще нема щоб топити а струмки можуть позамерзати наніц. Але на полонині має бути один дуже потужний. По дорозі “віддаєм” псів якимось полякам. Вони біжать як коні на Петрос, ми ж як партизани стримаєм за відріг і завмираєм, пси біжать за ними. Хе-хе. Сподіваюсь їх спустили в Ясиня, група була на лайтку і ночувати явно не планувала.
Ходовий день малий, сонце вже дуже низько. Скоро буде йти за гори.
На підходах до хати, за 10хв починається доволі феєричний захід. Через дирку в хмарах розпечену як жар тікає сонце. Сідає з наших очей за відріг. По дорозі клацаю панорамки. Хочеться вже до хати.
Все з рук, на розслабоні
Таки всілось в хмари…
Фінальні акорди
Ось наша хатка. Нарешті.
Попавши в хатку вибігли ще глянути на залишки заходу сонця, і пішли до води
Марми
Замерзше озерце. Вода тут літом до пиття не придатна.
Ну все, стемніло.
Поїли, попили чаю, потринділи. Треба йти спати, клонить на сон, але треба провірити що там за бортом. А за бортом дубаааак. І кудись зникли усі хмари. Лише місяць світить як велетенський ліхтар.
Видно як вдень. Зірки видно дуже слабо.
Схід сонця ми успішно проспали, спали довго і класно. Збирались теж. То ж вийшли пізно, біля 12. В реаліях листопада до заходу сонця лишалась повна фігня. Але нам йти теж не далеко. Дорога скучнувата, правда, пейзажі одноманітні. Просто топим до наступного екопункту. Якась самотня хатинка по дорозі на схилах.
В кращих традиціях цього походу - захід починається за паро сот метрів до хати =) То ж часу думати багато нема, треба клацати з рук. Ну та ясно що з рук, штатив в мене без площадки ))
Сонце сідає за 5-10 хв ходьби від хати під Говерлою на висоті 1850м.
В хаті голо і вєсьоло =) Хтось взимку колись спалив все шо там було, то ж зараз там просто пляц підлоги.
Трохи знимкуєм зорі, трохи сидимо…
Розстеляєм кусок палатки і лягаєм. По підлозі бігають миші. Якого дідька вони ще не сплять? Заснути вдається десь ближче півночі під солодки тупіт їхних лапок в кільканадцять сантиметрів від нас
Зранку підйом, чай, пуховик і вйо на Говерлу. 200м набору. Дається якось швидко бо спішимо. Треба було раніше виходити. По мірі підйому розумію що схід - джекпот. Все просто казкове…
Перше що мене зустріло це малі архітектурні форми )
В напарника є штатив. А в мене є високе ісо, недоекспоновані кадри і стабілізатор на об’єктиві… І хренової якості фотки на виході. Ех….
Чекаєм на сонце. Пуховик - тєма. Мороз лупить.
Десь гуляючи в напівтемряві жорстко навертаюсь на льоді ) Техніку вберіг, інстинкти збереження. Зато копчику не дуже. Ну нічого.
Вже от-от…
Острівки серед хмар фантастичні…
Полізло:)
Як же офігенно не бачити ніяких людей і практично на самоті бути на найбільш людній вершині України. Люди, не ходіть на Говерлу влітку.
Чорногора феєрична. Мммм..
Час озирнутись назад.
А що там позаду? Петрос і тінь Говерли.
Десь тут недалеко внизу - кузня матрасників - турбаза Заросляк.
Долини в туманах
Тим часом сонце підноситься все вище і вище. Теплі кольори тікають. Картинка прекрасна.
Вальнув селфі і навіть не знав як то називається.
Квіточки виросли
Кругла Говерла
Тінь заховалась трохи нижче
Дурка чіпляється, пора вниз)
Спустились вниз, піджерли а далі нас чекав АДОВИЙ спуск і незабутня для моїх ніг подорож до Лазещини…. пішки… мав би зброю то в когось би стріляв. Думав шо стопи в шкарах лишу. Люди, вибирайте зручне взуття з вашим типом колодки!
Говерла цікаво виглядає з боку хатки
На фоні Петроса людина - букашечка
Фінальний кадр і вниз…
Підсумовуючи скажу що похід попри всі складності і забуту планку штативу був офігенний. Ще досі пам’ятаю деталі. Якийсь дуже кльовий він получився. Фоткав я тоді вкрай погано. Більшість панорам зняті з різними витримками… є кадри зі змазом, часто можна було знімати на оптимальніших параметрах. Багато чого з того часу я таки навчився. І це радує. Але такого походу нема досі. Чекаю. Світло, прийди!
P.S. В ролі бонусів додаю без коментів декілька знимок з плівки. Якість - дно. І це добре
Originally posted by bramms at Найкращий похід
Originally published at Мій блог. You can comment here or there.
В кожного туриста, особливо фото-туриста є один найкращий похід про який він може сказати: “Були ж часи, курча!”.
Хочу трішки розказати про свій найкращий похід. Погодка шептала, гори були якісь ідеальні… або мені так здавалось.
Багато чого з того часу змінилось.
Було це 3 роки назад в далекому 2011. В листопаді.
Осінь - улюблена пора року в горах.
Далі - біля сотні фотографій.
Я і мій товариш Славко він же Unforgiven він же Славко Непик вирішили пройтись з фототехнікою горами.
Признаюсь чесно, вже не пам’ятаю хто подав ідею йти на Рогнеску, мабуть планували спільно.
Маршрут мав бути простий: Кваси - Шешул - Рогнеска - Петрос - Говерла.
Сказано - зроблено і от ми вже не досипаєм в забацаних поїздах Укрзалізниці, спочатку нічний до Франика, далі адський раховоз до Квасів.
Для львівського туриста початок маршруту означає недоспаність адже вихідних днів мало а бажання побільше часу пробути в горах домінує над логістикою.
Йшли ми на 2 ночівлі.
Набрали в той похід не мало. Ніс свою першу кенонівську п’ятірочку і супутні фототовари, 24-105, тамрон 17-35/2,8, 28/1,8, фішай 16/2,8, телевик Ніккор 200/4… Ніс також плівковий фотік EOS 5, ніс штатив…
Єдине чого не ніс так це площадки від штатива
)) Це було реально тупо її забути бо штатив весь час я ніс в ролі не то знамена не то артефакту.
Стартанули добре і без проблем повільно дойшли до біостаціонару. На КПП нас ніхто не рухав, грошей не брав, всі спали мабуть та й сезон вже вважався не то закритим не то мертвим для туристів. Я це люблю:)
З усіх боків вже була осінь. Це не могло не тішити. Хоч і не легко проте з прекрасними видами ми долали метри набору висоти.
Десь внизу прокидалось село Кваси, гавкали собаки.
Легенька осіння димка окутувала гори, нічні тумани помаленьку тікали поки ми набирали кілометри то ж застати їх не довелось.
Осінь, повітря свіже, в тіньку дубак ще той.
Дерева вже відчули на собі перші заморозки то ж листя мінімум.
Там де ще не дісталось сонце лежить іній. Обожнюю іній.
Вище полонини де біостаціонар пейзажики стають приємнішими.
Близниці сяють сніжними шапками. Надихає.
Видніється село. Гарна видимість.
Ще полонини.
Панорамки.
Осінь, осінь…
Хмарки теж радують. Якісь чудернацькі форми приймають.
Шапка мага?
Десь в долинах.
Видимість і справді хороша
Нам чомусь здавалось що Шешул то якась маленька гірка, а вершини ніяк нема і нема
Славко багато зупиняється щоб щось познімати, я собі чвалаю на самоті і виглядаю вершину. Але краєвиди дійсно захоплюючі, кожен новий метр дає якісь нові види.
Ну ось і вершина. Пора перекусити і роздивитись по сторонах.
Фоткав я тоді багато. Хотілось. Сонце в листопаді за такої видимості гарно світить, це вам не богомєрзке літо
І Мармароси видно
Сидів би і “хавав” )
Кадр який мені подобається. Дерево.
В сторону Чорногори суровіше
Попіван впізнається зразу
А цю гору хто впізнає?
Ще з самого вокзалу до нас вчепилось 4 чи 5 псів які йшли з самого села (!) за нами. Спочатку ми намагались їх позбутись - було шкода тварин, на верхотурах вночі температура не май мєсяц. Всі наші спроби були максимально марні. Навіть жбурляння каміння, намагання втекти. Змирились. Собачкам ж було покраще ніж нам - живим мулам… В них час і на кохання був. Курорт.
Відпочивають разом з нами
До села далеко, вертайте, казали їм ми
Натомість вони лише позували
Ну і любофф.. на фоні Говерла і Петрос.
Ще трохи псячої теми
І остання
Поки їли канапки сонце постійно ховалось, довелось утеплятись. Під кінець разочок блиснуло.
Хмари з боку Чорногори активно підступали. То ж треба було рухатись. Рвонули вниз. Спуск з Шешула ше той трешачок - весь в якихось кущах, йдеш і трешся об них постійно. Нас чекав доооооовгий траверс аж до екопункту Рогнеска. На фото маленька хатинка - наша ціль. Пиляти ще з години 2 точно.
Пиляєм, пиляєм… а тут - сніг. Класно. Правда зиркаєм на замерзші струмки по дорозі. Складне міжсезоння - снігу ще нема щоб топити а струмки можуть позамерзати наніц. Але на полонині має бути один дуже потужний. По дорозі “віддаєм” псів якимось полякам. Вони біжать як коні на Петрос, ми ж як партизани стримаєм за відріг і завмираєм, пси біжать за ними. Хе-хе. Сподіваюсь їх спустили в Ясиня, група була на лайтку і ночувати явно не планувала.
Ходовий день малий, сонце вже дуже низько. Скоро буде йти за гори.
На підходах до хати, за 10хв починається доволі феєричний захід. Через дирку в хмарах розпечену як жар тікає сонце. Сідає з наших очей за відріг. По дорозі клацаю панорамки. Хочеться вже до хати.
Все з рук, на розслабоні
Таки всілось в хмари…
Фінальні акорди
Ось наша хатка. Нарешті.
Попавши в хатку вибігли ще глянути на залишки заходу сонця, і пішли до води
Марми
Замерзше озерце. Вода тут літом до пиття не придатна.
Ну все, стемніло.
Поїли, попили чаю, потринділи. Треба йти спати, клонить на сон, але треба провірити що там за бортом. А за бортом дубаааак. І кудись зникли усі хмари. Лише місяць світить як велетенський ліхтар.
Видно як вдень. Зірки видно дуже слабо.
Схід сонця ми успішно проспали, спали довго і класно. Збирались теж. То ж вийшли пізно, біля 12. В реаліях листопада до заходу сонця лишалась повна фігня. Але нам йти теж не далеко. Дорога скучнувата, правда, пейзажі одноманітні. Просто топим до наступного екопункту. Якась самотня хатинка по дорозі на схилах.
В кращих традиціях цього походу - захід починається за паро сот метрів до хати =) То ж часу думати багато нема, треба клацати з рук. Ну та ясно що з рук, штатив в мене без площадки ))
Сонце сідає за 5-10 хв ходьби від хати під Говерлою на висоті 1850м.
В хаті голо і вєсьоло =) Хтось взимку колись спалив все шо там було, то ж зараз там просто пляц підлоги.
Трохи знимкуєм зорі, трохи сидимо…
Розстеляєм кусок палатки і лягаєм. По підлозі бігають миші. Якого дідька вони ще не сплять? Заснути вдається десь ближче півночі під солодки тупіт їхних лапок в кільканадцять сантиметрів від нас
Зранку підйом, чай, пуховик і вйо на Говерлу. 200м набору. Дається якось швидко бо спішимо. Треба було раніше виходити. По мірі підйому розумію що схід - джекпот. Все просто казкове…
Перше що мене зустріло це малі архітектурні форми )
В напарника є штатив. А в мене є високе ісо, недоекспоновані кадри і стабілізатор на об’єктиві… І хренової якості фотки на виході. Ех….
Чекаєм на сонце. Пуховик - тєма. Мороз лупить.
Десь гуляючи в напівтемряві жорстко навертаюсь на льоді ) Техніку вберіг, інстинкти збереження. Зато копчику не дуже. Ну нічого.
Вже от-от…
Острівки серед хмар фантастичні…
Полізло:)
Як же офігенно не бачити ніяких людей і практично на самоті бути на найбільш людній вершині України. Люди, не ходіть на Говерлу влітку.
Чорногора феєрична. Мммм..
Час озирнутись назад.
А що там позаду? Петрос і тінь Говерли.
Десь тут недалеко внизу - кузня матрасників - турбаза Заросляк.
Долини в туманах
Тим часом сонце підноситься все вище і вище. Теплі кольори тікають. Картинка прекрасна.
Вальнув селфі і навіть не знав як то називається.
Квіточки виросли
Кругла Говерла
Тінь заховалась трохи нижче
Дурка чіпляється, пора вниз)
Спустились вниз, піджерли а далі нас чекав АДОВИЙ спуск і незабутня для моїх ніг подорож до Лазещини…. пішки… мав би зброю то в когось би стріляв. Думав шо стопи в шкарах лишу. Люди, вибирайте зручне взуття з вашим типом колодки!
Говерла цікаво виглядає з боку хатки
На фоні Петроса людина - букашечка
Фінальний кадр і вниз…
Підсумовуючи скажу що похід попри всі складності і забуту планку штативу був офігенний. Ще досі пам’ятаю деталі. Якийсь дуже кльовий він получився. Фоткав я тоді вкрай погано. Більшість панорам зняті з різними витримками… є кадри зі змазом, часто можна було знімати на оптимальніших параметрах. Багато чого з того часу я таки навчився. І це радує. Але такого походу нема досі. Чекаю. Світло, прийди!
P.S. В ролі бонусів додаю без коментів декілька знимок з плівки. Якість - дно. І це добре