сині птахи
я тут подумала: сливи схожі на синіх птахів.
я була на вихідних у селі. приїхали вночі, було вже темно, над двором - лише небо. безодня, повна зірок і планет.
наступного дня вийшла в садок і обімліла - все було синє-синє. як небо. як море. від слив. вони були скрізь, ступити кроку неможливо без того, щоб не пройтись по сливам. я ступала по їхнім синім маленьким тільцям і серце стискалось. не знаю чому, але вони схожі на маленьких беззахисних пташок, у яких надламалися крила і вони безсило впали на землю. деякі з них ще дихали, я відчувала їхній солодкий подих, який завжди асоціювався у мене з осінню. деякі застигли навіки. а я ступала, і ступала по синьому цілий-цілісінький день, поки ми з мамою ловили ще живих синіх пташок, які сиділи на гілках.
надвечір через наш двір летіла ціла зграя шпаків, вони вступили у бій із синіми стомленими осінню птахами. я кричала, плакала, відганяла від синіх птахів шпаків. вони дзьобами пробивали їхні серця, і сині птахи падали на траву, стікаючи кров'ю...