Ми росли без мереж
Ми росли без мереж. Притулялись до скла носами,
Поки сніг за вікном не зливався у білу сутінь.
Тільки літній світанок, налитий у вікна, жеврів.
Так викохували героїв і людожерів.
Ті і інші хворіли, у школі були відсутні,
Час від часу це навіть діти були ті самі.
Весняний ошалілий вітер тріпав каштани,
Весняні ошалілі пари шукали миті,
І ніхто нам іще траєкторії не накреслив.
Та у світі, якщо не бокс, панував армрестлінг,
І ті самі були уславлені і убиті.
Я смішила богів, плануючи, ким я стану.
І тепер, мій коханий світе, солодкий світе,
Ті шибки, до яких тулилися ми, розбито,
Ті дороги, якими снили ми, розвезло.
Ми герої, і людожери, і біле тло…
Фото MysticArtDesign