Мандри
Тут ніч, там ранок, і у долинах туман по стегна,
Скриплять пустелі, зітхають гори, кого підкориш?
Хуан Альварес іде в Сантьяґо-де-Компостела,
Іде на трасу Джакомо-стопер - йому в Анкорідж.
Присплять вокзали іще Іванку, самотню душу -
В ніде ночує, в ніде кочує, а спиться добре.
Побіля Гангу жує Марія солодку грушу,
На флейті грає, і до Марії плазують кобри.
Що тобі, хлопче, дім, що тобі за тепло? Ніч колихає сни, день настає, мина, що тобі тут було, що тобі загуло, скільки тобі шляху - пилу і полотна? Бачиш чужих людей, хто там тобі свої? Хто і куди веде, хто відшукає вдень, серед оцих руїн?
В очах у кобри - століття спокою і осоння,
У співі траси - століття руху, століття вітру.
Якщо втомився, то це проблеми лише сезонні,
Візьми що маєш, сідай де бачиш, заграй нехитру.
Пливе Іванка в тумані Праги, засмагла й сильна,
Струмують змії, руді і люті, як вічні води.
Хуан Альварес в дорогу першу ладнає сина,
Джакомо-стопер до Акапулько уже підходить…
Що тобі, люба, дім, хто тобі постелив? Ніч по усій землі, тепла і запашна, вічний дрімає лід, сніг заховає слід… Хто побоявся йти, той і не починав. Скільки шалених міст, тихих, сухих пустель… Йдете усі - самі, борете власних змій, складно сплести шляхи в диво таке просте…