Дано я цим не займалась, і щаслива, що вийшло. Поспівали сьогодні на весь фейсбук вдвох з чарівною
Марією Микицей. Сподіваюсь, що й вам сподобається.
Тут викладаю весь поетичний діалог.
Я:
Це іржаве, напевно, листя, не золоте.
Давня Греція розповзається в порохи.
Чи знайдеться мені який-небудь Прометей
Чи принаймні один на світі сірник сухий?
Боги грецькі любили бійку й пиятику.
Що робити мені у осінь сумну таку?
Йдуть дорогами, хто додому не устига.
П’ють холодне, їдять холодне, нашвидку сплять.
Осінь, осінь, яка ж ти, матінко, дорога,
Необорна і неохопна сира земля.
Боги в Греції крали випивку і дівчат,
Не питайте, хто це почав, хто усе почав…
Історичне моє кіно натікає в день,
Що болить - то такий бадьорий народить міф.
І нічого-то не змінилося у людей,
Що придумали - то придумали не самі..
Тільки осінь, повзе в оселі, серця гризе.
Тільки осінь, вставай уже, зачиняй музей.
Марія:
Тільки осінь, вставай уже, зачиняй музей
І світло гаси - його як завжди по вінця
і холоду - теж,
що води несе через кожного з нас
Але я не про це
Твої вікна готичні й високі -
Їх вітражі за вітром знову летять
І вже не птахи і навіть не листя з високих смутних тополь
Тобі під ноги паде твоє найкраще шиття..
Я:
Тобі під ноги паде твоє найкраще шиття,
І що робити тоді?
Чи то рушник на весілля, чи драконячий стяг -
Та не пора для шитва, не час сидіти в гостях -
Настала осінь подій.
Виходиш в листя і дощ, під те небесне дрантя,
Яке на захід несе.
Тобі під ноги паде твоє найкраще життя,
Твоя найбільша печаль, твоє найкраще шиття,
І що залишиться? Все.
Марія
І що залишиться? Все.
Що колись твоїм не було ніколи
Що на дні глибокім у трюмах століттями
Проростало рибами і гіацинтами
Перетікало з золота у порцеляну
З кольорів - у голоси найсолодші
тих
Котрі вже навіть ночами не сняться
Котрих вже давно забула
Чиї сліди навіть найтепліший пісок
І найчистіша вода не тримає.
Я:
І найчистіша вода не тримає.
Мене - немає.
Вогонь горить, доїдає дрова -
Бувай здорова.
Бувай здорова, і край багаття -
Ні слів, ні співу.
Бувай здорова, піди в латаття,
У річку сиву.
І найчистіша вода сховає.
Мене - немає.
Шукай мене за сто років, років,
Без карт і кроків.
Знайди мій слід - хай і другий, третій,
Знайди мій голос у очереті,
Знайди, як землю на тіні крає.
Мене - немає.
Марія:
Мене- немає
І це вже вкотре?
Чи знову вперше
Це я чи хтось на високім порозі
коневі гриву розкішну чеше
а козакові, що світ за очі,
в краї далекі
яким прощанням дорогу встелеш
і чим засієш?
І що зійде і чим зацвіте
Щойно треті півні тобі запіють
Я:
Щойно треті півні тобі запіють,
Щойно втретє зміниться охорона,
Залишай ці стіни, лишай це місто,
Не бери нічого.
Нічого
З речей,
Ніякого страху,
Ні зайвої голки,
Ні потрібної голки,
Ні друга, ні улюбленця, ні прощання.
І навіть спогади будуть зайві,
І навіть спогади про сам спогад.
А коли в тумані зникають вежі,
А коли тобі казана забракне,
І сусідської сварки,
І нещирих обіймів,
І скупого сонця -
Що тоді знайдеш?
Марія:
Що тоді знайдеш?
І чим заміниш життя колишнє?
Давай не бійся - де твої крила
І довгі коси
З самого початку з самого краю
Нового світу
Знайди кав ярню, де добра кава
І де Сінатра
І можеш вічність отак сидіти і пити каву
Навіть без цукру І без нікого.
Я:
Навіть без цукру і без нікого,
Навіть сьогодні.
Кав’ярня темна, бісквіт і кола,
Подумки я окреслюю коло -
Від мли й безодні,
Де шкірять пащі голодні звірі
І мої колишні,
Де віри не йметься надії й вірі,
Де чужинно й зимно в своїй квартирі,
Де сльози невтішні.
Я окреслюю коло, я кличу осінь,
Хай світ не буде таким, як досі,
Нехай непевна по світу носить -
І цього досить.