1944
Не співає під небом смерть, не співає лихо,
А натомість усі кошмари звучать, як шини.
Спорожнілі домівки плачуть, та тихо-тихо,
Спорожнілі життя покотяться - горошини.
І вони ж не самі такі, скільки їх таких?
Це століття смертей і зрад - і далось взнаки.
Ті часи, коли вже не плачуть, а тільки квилять,
Ті примари, що тут гуляли колись веселі -
Хто згадає про них - пісок, кипариси, хвилі,
Безпритульні порожні чайники чи оселі?
Чи можливо старі сусіди - та де вони?
Похоронки, листи в нікуди
і сто
го
ни.