1944

May 18, 2016 13:29


Не співає під небом смерть, не співає лихо,

А натомість усі кошмари звучать, як шини.

Спорожнілі домівки плачуть, та тихо-тихо,

Спорожнілі життя покотяться - горошини.

І вони ж не самі такі, скільки їх таких?

Це століття смертей і зрад - і далось взнаки.

Ті часи, коли вже не плачуть, а тільки квилять,

Ті примари, що тут гуляли колись веселі -

Хто згадає про них - пісок, кипариси, хвилі,

Безпритульні порожні чайники чи оселі?

Чи можливо старі сусіди - та де вони?

Похоронки, листи в нікуди

і сто

го

ни.

Previous post Next post
Up