Стадія два: Майдан Відновлення. Залишатися критичними, а не істеричними
Багато хто, споглядаючи сценічне святкування «перемоги» в суботу, втрачав терпець. Можливо, хтось впадав у ейфорію, але я таких не знаю. Неприємно було чути оте перелякане зі сцени: «То хто там? Тіту-ушки? Ану ведіть їх за сцену, там розберуться!» І якогось нещасного вже тягнуть, а потім від очевидців, що були у людській юрбі того вечора, я взнаю, що тітушками називали будь-кого, хто посмів сказати «фе» інтонаціям звільненої Леді Ю.
Щоправда, того ж вечора Самооборона спинила автівки з Тимошенко й Яценюком і ввічливо нагадала, хто і для чого зробив цю революцію. Політики кивали й обіцяли бути тимчасовими. Ну-ну.
Провівши розслідування, вивчивши тіньову бухгалтерію Межигір’я та інших пунктів «ізгнанія бєсов» імені Пшонки і Ко, нам варто намагатися максимально повернути те, що було у нас із вами вкрадено. Так, держава в руїні, і нам не солодко буде в цей перехідний період. Але ми все зможемо, я знаю. Кожен з нас, як мантру, щоранку мусить собі повторювати: я можу і вмію тиснути на політиків. Бо я їх найняв на роботу і маю право дати копняка під дупу, якщо вони ту роботу запорять.
Читати ДалI