ПРЕЗУМПЦІЯ РЕВОЛЮЦІЇ (так собі, просто дєтська казочка)
Жив собі один диктатор. Якось він так дістав свій народ, що той вирішив йому про це повідомити, і вийшов на вулиці. Повідомляв мирно, співав собі, танцював... Але диктатор прислав своїх злих ментів, які ні сіло ні впало сказали народу розійтися, бо тут буде йолка рости. І от що цікаво - аби в той час цей народ вірив у "презумпцію правоти поліцейського", він би мав мовчки розійтись, кривого слова не кажучи злим ментам, та навіть на відео їх не знімаючи, як вчать нас Тьотя Хатя та Арсенчик (той, шо не Кулявлоб). Потім, звісно ж, народ мав право оскаржити дії злих ментів у їхніх же судах та у такій само злій прокуратурі, які підпорядковувались тому ж самому диктаторові. І оскаржував би ці дії довго-довго, нудно-нудно, та так безрезультатно, що швидше б та йолка зацвіла та грушами вродила, аніж народ би у суді чогось був добився. Всім то було ясно - і народу, і ментам, і суддям, і диктаторові. Та попри всьо, народ таки мав розійтися - бо ж презумпція, слово таке мудре-мудре, шо куди ж супроти неї... Але народ той був трохи наївним та висот мудрості не осягав, тож у простоті своїй чомусь замість презумпції мусорів по-дитячому щиро вірив у іншу презумпцію - презумпцію права та закону. І тому злих ментів не послухав, а попросив пояснити законність їхніх дій. Менти пояснили - як у них водиться, кийками. А народ виявився такий дикий та невчьоний, що і тут мусорською презумпцією не проникся, а натомість став барикади будувати - за презумпцією прав, свобод та Конституції.
Озлився тоді диктатор на свій народ, прийшов до Ради, нагримав на неї, пригадав всім панам радним хто з його руки скілько народного бабла затирив - і прийняла йому Рада нові закони: страшні-престрашні, суворі-пресуворі, з такими презумпціями, що і вимовити лячно. І прийшли менти вже з новими законами до народу, кажуть йому бігом розбігтись та сидіти тихо - на амністію чекати. А хто не згодний - може до суду судитись та до прокурорських позиватись, але спершу барикадки розібрати та по домівках розповзтись, бо ж у ментів презумпція, а у вас тойво, якась лише Конституція лоховська. А народ ніби геть подурів-показився - ну ніяк у презумпцію мусорів не вірить, всьо домагається щоб менти за за законом та Конституцією чинили! А коли ж таке було, щоб менти - і по Конституції?! Вона ж не для них писана, у них своя презумпція є! І найшла коса на камінь, а презумпція на презумпцію, і якось так вийшло, що наваляв народ ментам по саму їхню презумпцію, і тікали вони по домівках яко пси шолудиві. А диктатор їхній взагалі до сусідів городами втік, поки Рада дещо сконфужено свої ж власні закони-презумпції відміняла та навздогін диктоторві репетувала "То не ми, не ми! То всьо він, він, ату його!".
Пройшло з тої пори не так то й багато років, але чимало води Дніпром та крові Доном позтікало... Пережили бідні злі менти сирітство без свого диктатора, що покинув їх на призволяще, народу невчьоному та несвідомому на поталу. Навчились бідаки важкій праці - як зі злого мента добрим копом стати. Пройшли вони страшні муки переатестації, і сором-ганьбу стерпіли - одягнули нові жахливі як у садо-мазо-геїв у гамериканському кіні чорні уніхворми (втім, не всім їх вистачило, дехто зі щасливців досі у старій мусорській вишиває, і тішиться, що повільно нову закуповують), недолічились декого у своїх лавах - аж цілого кожного десятого зла атестація скосила, жах просто, люта децимація можна сказати... А хто найбільше диктаторові служив та народ найбільш нахабно обкрадав, ті героями стали - на самих-самих дальніх від фронту блок-постах важку службу несли, та ще й УБД отримали ганебні - такі само як у клятих бендер майданутих з "добробатів", отака от їм сувора спокута випала!
І от нарешті вирішили злі менти, що вже досить біду бідувати та горе микати, вже досить для лохів комедію грати - лохи вони ж і є лохи, вже повірили, що нема більше злих мусорів, а є добрі-предобрі копи, чорні та пухнасті, шо ті пандочки няшні. І згадали менти про свою презумпцію, ту саму по якій коли бачиш мента, то спершу слід слухняно рачки стати та дупку заголити, потім вдячно потерпіти, а лиш потім побігти до суду та скаргу подати - щоб крім злого мента, ой, звиняйте, нема ж більше мента, - крім переатестованого доброкопа, ще й суддям з прокурорами прикольно було на лоха-терпилу поглянути, так, поржать чісто. Отака ото мудра презумпція...
Скоро цей мудрий закон Рада розглядатиме - та сама, що вже для диктатора одну презумпцію понаприймала. Шо з того вийшло, панове раднімали би памятати - але хтозна, чи пригадають при голосуванні, вони у нас частенько безродні-безпамятні...
Але як у них склероз - то ми тойво, нагадаємо. І про йолку, і про Грушу, і про нашу, не ментовську, презумпцію. Презумпцію права, свободи, закону та Конституції. А як треба - презумпцію революції.
АВТОР
Озлився тоді диктатор на свій народ, прийшов до Ради, нагримав на неї, пригадав всім панам радним хто з його руки скілько народного бабла затирив - і прийняла йому Рада нові закони: страшні-престрашні, суворі-пресуворі, з такими презумпціями, що і вимовити лячно. І прийшли менти вже з новими законами до народу, кажуть йому бігом розбігтись та сидіти тихо - на амністію чекати. А хто не згодний - може до суду судитись та до прокурорських позиватись, але спершу барикадки розібрати та по домівках розповзтись, бо ж у ментів презумпція, а у вас тойво, якась лише Конституція лоховська. А народ ніби геть подурів-показився - ну ніяк у презумпцію мусорів не вірить, всьо домагається щоб менти за за законом та Конституцією чинили! А коли ж таке було, щоб менти - і по Конституції?! Вона ж не для них писана, у них своя презумпція є! І найшла коса на камінь, а презумпція на презумпцію, і якось так вийшло, що наваляв народ ментам по саму їхню презумпцію, і тікали вони по домівках яко пси шолудиві. А диктатор їхній взагалі до сусідів городами втік, поки Рада дещо сконфужено свої ж власні закони-презумпції відміняла та навздогін диктоторві репетувала "То не ми, не ми! То всьо він, він, ату його!".
Пройшло з тої пори не так то й багато років, але чимало води Дніпром та крові Доном позтікало... Пережили бідні злі менти сирітство без свого диктатора, що покинув їх на призволяще, народу невчьоному та несвідомому на поталу. Навчились бідаки важкій праці - як зі злого мента добрим копом стати. Пройшли вони страшні муки переатестації, і сором-ганьбу стерпіли - одягнули нові жахливі як у садо-мазо-геїв у гамериканському кіні чорні уніхворми (втім, не всім їх вистачило, дехто зі щасливців досі у старій мусорській вишиває, і тішиться, що повільно нову закуповують), недолічились декого у своїх лавах - аж цілого кожного десятого зла атестація скосила, жах просто, люта децимація можна сказати... А хто найбільше диктаторові служив та народ найбільш нахабно обкрадав, ті героями стали - на самих-самих дальніх від фронту блок-постах важку службу несли, та ще й УБД отримали ганебні - такі само як у клятих бендер майданутих з "добробатів", отака от їм сувора спокута випала!
І от нарешті вирішили злі менти, що вже досить біду бідувати та горе микати, вже досить для лохів комедію грати - лохи вони ж і є лохи, вже повірили, що нема більше злих мусорів, а є добрі-предобрі копи, чорні та пухнасті, шо ті пандочки няшні. І згадали менти про свою презумпцію, ту саму по якій коли бачиш мента, то спершу слід слухняно рачки стати та дупку заголити, потім вдячно потерпіти, а лиш потім побігти до суду та скаргу подати - щоб крім злого мента, ой, звиняйте, нема ж більше мента, - крім переатестованого доброкопа, ще й суддям з прокурорами прикольно було на лоха-терпилу поглянути, так, поржать чісто. Отака ото мудра презумпція...
Скоро цей мудрий закон Рада розглядатиме - та сама, що вже для диктатора одну презумпцію понаприймала. Шо з того вийшло, панове раднімали би памятати - але хтозна, чи пригадають при голосуванні, вони у нас частенько безродні-безпамятні...
Але як у них склероз - то ми тойво, нагадаємо. І про йолку, і про Грушу, і про нашу, не ментовську, презумпцію. Презумпцію права, свободи, закону та Конституції. А як треба - презумпцію революції.
АВТОР