Помилка. 1. Першопричина
Оригинал взят у yasena88 в Помилка. 1. Першопричина
Трапляється, що ми робимо помилки, виправити які вже не маємо змоги. Жалкуючи про скоєне кожен з нас повторює одну й ту саму фразу: «Якби я міг повернути час назад, я б не допустив такої очевидної помилки. Якби тільки я мав шанс все виправити…» А якщо доля раптом змилується і подарує вам другий шанс: обставини складаються таким чином, що ви знову опиняєтеся перед важливим вибором. Чи схибите ви на цей раз?
- Чому ви звернулися до мене лише зараз? Якщо все почалося вже давно?
- Все так складно. Ситуація дійшла до точки кипіння. Мені хотілося вірити, що я перебільшую в своїх переживаннях. Якщо ще місяць тому я думала, що згодом все мине: це складний вік… Але ця трагедія… - вона запнулася, її очі налилися сльозами, - все пішло шкереберть.
- Поплачте, це корисно. Як я бачу, вас хвилюють не тільки відносини з сином. Ця людина мала для вас не аби яке значення - ви теж втратили… Але давайте все з початку. Розповідайте все до подробиць - інколи вони корисніші за очевидне.
- З чого мені почати?
- Як ви познайомилися?
- Наша історія банальна: ми вчилися в одній школі, він був трохи старший за мене. Але нічого тоді не вийшло - ми кожен день бачилися, віталися і все, як і інші. Ми забули про існування один одного після випускного.
- Що трапилося після закінчення школи?
- Так сталося, що ми вступили в один і той же коледж, ми про це, звісно, не знали. На одній із університетських вечірок ми зустрілися і впізнали один одного. З того часу ми і почали зустрічатися. Все сталося не нав’язливо, без якихось серйозних емоцій, наче так і мало бути. Наче хтось сказав: ви маєте бути парою, а ми не стали заперечувати. Може саме тому все так швидко згасло? Але я завжди його кохала, не на мить не переставаючи.
- Як я розумію вас завжди турбувала емоційна сторона ваших відносин?
- Ні до того, як він пішов, я не замислювалась, що в нас може бути щось негаразд.
- Що було далі?
- Зустрічі зі мною не визивали в ньому якоїсь шаленої радості, але це я розумію тільки тепер. Я любила і була сліпа на негаразди. Коледж закінчився - ми так і не з’їхалися, обручка теж не стискала мого пальця. Мабуть, то був би кінець, якби не Піт. Звістку про вагітність Тоні переніс спокійно. Його радість проявилася лише з народженням Піта.
- Це змінило ваші стосунки?
- Мені здавалося, що так: він одразу ж запропонував одружитися, винайняв квартиру.
- Але це не додало іскри у ваші відносини?
- Нажаль, ні. Я залишилася сидіти вдома, а він став викладати. Все йшло за течією, з якою ми не намагалися боротися. За два роки його підвищили, ми змогли купити квартиру. Я хотіла теж піти викладати, але він говорив, що сину потрібна увага й турбота. Я стала досліджувати, на скільки це було в моїй змозі, і писати наукові статті. Врешті я задоволена, що почала займатися саме цим.
- Тобто ніякого жалю чи злоби ви не відчуваєте відносно того, що чоловік не дозволив вам працювати?
- Ні в якому разі. Тим паче, він нічого не забороняв, лише порадив, і то вдало.
- А розкажіть про Піта: як він ріс, як реагував на відносини у сім’ї?
- Він був спокійною дитиною, ніколи не вередував. Завжди тягнувся до Тоні, адже я була весь час поруч, а йому не вистачало батьківської уваги. Тоні часто від’їздив з групою у походи, що було частиною його практичних занять. Тоні і без завдань дуже любив природу: кожну відпустку він з однодумцями вибирався на складні маршрути, міг мандрувати тижнями. Піт сумував.
- А ви розділяли його захоплення.
- Спочатку Піт був маленький, а потім я просто не змогла б так швидко дістатися його рівня: він два роки мандрував без мене.
- А з його боку були пропозиції щодо сумісного відпочинку на природі?
- Так, але завжди щось заважало. Потім він вперше взяв Піта з собою…
- А ви?
- В мене була важлива науково-дослідна стаття. Тим паче, я не на стільки любила природу…
- Нарешті, ви зізналися, що не розділяли його захоплення природою.
- Можливо. Мені більше подобалося ставити досліди у відповідних умовах, маючи необхідну апаратуру і речі. А Тоні все випробовував, так сказати «наживо»: спостерігаючи, відчуваючи, слухаючи.
- Зрозуміло… Таким різноплановим особистостям важливо знайти точку співдотику: це може бути третя інша, але цікава вам обом справа, або розуміння і невелика участь у рідній для вашої пари справі. Його тижнями не було вдома, а повертаючись, нічого особливого не траплялось - це відокремлювало вас. Як далі склалися обставини?
- Йому запропонували роботу у Лос-Анжелесі. Це і стало початком кінця. Звісно я ні слова не сказала. Він пояснив, що жити він буде у гуртожитку, переїздити туди, тип паче з дитиною, поки що нікуди. Я погодилася. Цей жахливий одинокий рік. Але я раділа, що справи в нього йдуть добре. Він писав якусь важливу доповідь. Потім місяці зо два настала тиша.
- Він перестав вам дзвонити?
- Ні, тиша у моєму серці. Я зрозуміла, що все йде не туди і не так. Якщо до цього моє серце співало, нехай тихо, але радісно, то тепер воно завмерло в очікуванні перемін, воно відчуло, що щось має статися: все не так добре, як воно відчувало колись.
- Що сталося через два місяці?
- Він приїхав до нас. Почав щось розповідати, потім різко зупинився: «Ні я так не можу. Мені треба сказати все і зараз.» Серце знову ожило, але вже заспівало сумну. «Я зустрів іншу. Але я не зраджував тебе, бо я хочу спочатку все вирішити між нами…» Ці слова про вірність я вже не чула, «інша» - от що назавжди викарбовувалося у моїй свідомості.
- Він хотів забрати дитину?
- Ні, він сказав, що нічого в мене не відбиратиме: це він йде, а я заслужила кращого.
- Добре, ви сьогодні молодець. Думаю для початку цього вистачить. Мені треба трохи поміркувати, яку програму для вас краще обрати. Але головне я почула: боюсь, що ваш початок кінця відбувся набагато раніше, а ухід вашого чоловіка став каталізатором, який все завершив.
- Але ви не почули найголовнішого.
- Як я вже зауважила, інколи деталі важливіше. Життя не складається тільки з головних моментів, є дрібні деталі, з яких складаються наші роки. Ваше подружнє життя не аби як вплинуло на вашого сина: сум за батьком, відсутність любові між батьками, його ухід з сім’ї… Психологічно це вже важко для дитини. Вам треба перепочити, теж обміркувати. На наступній зустрічі ви розкажете мені все.
- Дякую, до побачення.
Вийшовши на двір, Марта відчула пронизливий сирий вітер, наче все її життя пройшло крізь неї: холодне, безжалісне. Вона швидко спіймала таксі: їй не хотілося мерзнути, добираючись на метро. Дома її чекала кішка - Матильда - стара, рижа, але найрідніша.
На кухні засвистів чайник - гарячий чай - це все, що могло хоч якось розрадити її. Вона залізла під ковдру о 10 рівно, Матильда звернулася клубком поруч - так Марта засинала майже щовечора впродовж довгих 11 років.
Трапляється, що ми робимо помилки, виправити які вже не маємо змоги. Жалкуючи про скоєне кожен з нас повторює одну й ту саму фразу: «Якби я міг повернути час назад, я б не допустив такої очевидної помилки. Якби тільки я мав шанс все виправити…» А якщо доля раптом змилується і подарує вам другий шанс: обставини складаються таким чином, що ви знову опиняєтеся перед важливим вибором. Чи схибите ви на цей раз?
- Чому ви звернулися до мене лише зараз? Якщо все почалося вже давно?
- Все так складно. Ситуація дійшла до точки кипіння. Мені хотілося вірити, що я перебільшую в своїх переживаннях. Якщо ще місяць тому я думала, що згодом все мине: це складний вік… Але ця трагедія… - вона запнулася, її очі налилися сльозами, - все пішло шкереберть.
- Поплачте, це корисно. Як я бачу, вас хвилюють не тільки відносини з сином. Ця людина мала для вас не аби яке значення - ви теж втратили… Але давайте все з початку. Розповідайте все до подробиць - інколи вони корисніші за очевидне.
- З чого мені почати?
- Як ви познайомилися?
- Наша історія банальна: ми вчилися в одній школі, він був трохи старший за мене. Але нічого тоді не вийшло - ми кожен день бачилися, віталися і все, як і інші. Ми забули про існування один одного після випускного.
- Що трапилося після закінчення школи?
- Так сталося, що ми вступили в один і той же коледж, ми про це, звісно, не знали. На одній із університетських вечірок ми зустрілися і впізнали один одного. З того часу ми і почали зустрічатися. Все сталося не нав’язливо, без якихось серйозних емоцій, наче так і мало бути. Наче хтось сказав: ви маєте бути парою, а ми не стали заперечувати. Може саме тому все так швидко згасло? Але я завжди його кохала, не на мить не переставаючи.
- Як я розумію вас завжди турбувала емоційна сторона ваших відносин?
- Ні до того, як він пішов, я не замислювалась, що в нас може бути щось негаразд.
- Що було далі?
- Зустрічі зі мною не визивали в ньому якоїсь шаленої радості, але це я розумію тільки тепер. Я любила і була сліпа на негаразди. Коледж закінчився - ми так і не з’їхалися, обручка теж не стискала мого пальця. Мабуть, то був би кінець, якби не Піт. Звістку про вагітність Тоні переніс спокійно. Його радість проявилася лише з народженням Піта.
- Це змінило ваші стосунки?
- Мені здавалося, що так: він одразу ж запропонував одружитися, винайняв квартиру.
- Але це не додало іскри у ваші відносини?
- Нажаль, ні. Я залишилася сидіти вдома, а він став викладати. Все йшло за течією, з якою ми не намагалися боротися. За два роки його підвищили, ми змогли купити квартиру. Я хотіла теж піти викладати, але він говорив, що сину потрібна увага й турбота. Я стала досліджувати, на скільки це було в моїй змозі, і писати наукові статті. Врешті я задоволена, що почала займатися саме цим.
- Тобто ніякого жалю чи злоби ви не відчуваєте відносно того, що чоловік не дозволив вам працювати?
- Ні в якому разі. Тим паче, він нічого не забороняв, лише порадив, і то вдало.
- А розкажіть про Піта: як він ріс, як реагував на відносини у сім’ї?
- Він був спокійною дитиною, ніколи не вередував. Завжди тягнувся до Тоні, адже я була весь час поруч, а йому не вистачало батьківської уваги. Тоні часто від’їздив з групою у походи, що було частиною його практичних занять. Тоні і без завдань дуже любив природу: кожну відпустку він з однодумцями вибирався на складні маршрути, міг мандрувати тижнями. Піт сумував.
- А ви розділяли його захоплення.
- Спочатку Піт був маленький, а потім я просто не змогла б так швидко дістатися його рівня: він два роки мандрував без мене.
- А з його боку були пропозиції щодо сумісного відпочинку на природі?
- Так, але завжди щось заважало. Потім він вперше взяв Піта з собою…
- А ви?
- В мене була важлива науково-дослідна стаття. Тим паче, я не на стільки любила природу…
- Нарешті, ви зізналися, що не розділяли його захоплення природою.
- Можливо. Мені більше подобалося ставити досліди у відповідних умовах, маючи необхідну апаратуру і речі. А Тоні все випробовував, так сказати «наживо»: спостерігаючи, відчуваючи, слухаючи.
- Зрозуміло… Таким різноплановим особистостям важливо знайти точку співдотику: це може бути третя інша, але цікава вам обом справа, або розуміння і невелика участь у рідній для вашої пари справі. Його тижнями не було вдома, а повертаючись, нічого особливого не траплялось - це відокремлювало вас. Як далі склалися обставини?
- Йому запропонували роботу у Лос-Анжелесі. Це і стало початком кінця. Звісно я ні слова не сказала. Він пояснив, що жити він буде у гуртожитку, переїздити туди, тип паче з дитиною, поки що нікуди. Я погодилася. Цей жахливий одинокий рік. Але я раділа, що справи в нього йдуть добре. Він писав якусь важливу доповідь. Потім місяці зо два настала тиша.
- Він перестав вам дзвонити?
- Ні, тиша у моєму серці. Я зрозуміла, що все йде не туди і не так. Якщо до цього моє серце співало, нехай тихо, але радісно, то тепер воно завмерло в очікуванні перемін, воно відчуло, що щось має статися: все не так добре, як воно відчувало колись.
- Що сталося через два місяці?
- Він приїхав до нас. Почав щось розповідати, потім різко зупинився: «Ні я так не можу. Мені треба сказати все і зараз.» Серце знову ожило, але вже заспівало сумну. «Я зустрів іншу. Але я не зраджував тебе, бо я хочу спочатку все вирішити між нами…» Ці слова про вірність я вже не чула, «інша» - от що назавжди викарбовувалося у моїй свідомості.
- Він хотів забрати дитину?
- Ні, він сказав, що нічого в мене не відбиратиме: це він йде, а я заслужила кращого.
- Добре, ви сьогодні молодець. Думаю для початку цього вистачить. Мені треба трохи поміркувати, яку програму для вас краще обрати. Але головне я почула: боюсь, що ваш початок кінця відбувся набагато раніше, а ухід вашого чоловіка став каталізатором, який все завершив.
- Але ви не почули найголовнішого.
- Як я вже зауважила, інколи деталі важливіше. Життя не складається тільки з головних моментів, є дрібні деталі, з яких складаються наші роки. Ваше подружнє життя не аби як вплинуло на вашого сина: сум за батьком, відсутність любові між батьками, його ухід з сім’ї… Психологічно це вже важко для дитини. Вам треба перепочити, теж обміркувати. На наступній зустрічі ви розкажете мені все.
- Дякую, до побачення.
Вийшовши на двір, Марта відчула пронизливий сирий вітер, наче все її життя пройшло крізь неї: холодне, безжалісне. Вона швидко спіймала таксі: їй не хотілося мерзнути, добираючись на метро. Дома її чекала кішка - Матильда - стара, рижа, але найрідніша.
На кухні засвистів чайник - гарячий чай - це все, що могло хоч якось розрадити її. Вона залізла під ковдру о 10 рівно, Матильда звернулася клубком поруч - так Марта засинала майже щовечора впродовж довгих 11 років.