вхід

[ridne]

у холодних обіймах вулиці,
наче в клітці, мічуся, шукаю вихід.
а точніше, вхід
до затишного місця, де б на мене чекали.
і не аби-хто, і не хто-небудь, як у Гавальди, а
саме ті. і саме на мене.
і я ніби знаю те місце,
але там, де я бачу двері, насправді -
цегляні стіни.
та ще й напис величезний - "проходу немає".
що мені той напис, коли я хочу в середину?
ось і відшліфовую ту стіну головою.
щодня і щоночі.
марно.
цегла - є цегла)