Feb 08, 2014 20:38
Я все намагаюсь собі пояснити, як воно сталося. От пекли імбирне печиво на Різдво. От впорядковували альбом Мефодіних фотокарток.
І от я біля обласної ради, пікетування після законів 16 січня.
Воно не складається разом.
Бо там, де імбирне печиво, нікого не вбивають.
А там, де вбивають - не розмальовують імбирне печиво. Коробка з кольоровою глазур"ю не пасує до смерті.
Смерть - не пасує до творчості.
В той день, коли вбили хлопців, коли ми прокинулись і побачили бій на вулицях Києва в своїх телевізорах, так от, в той день я читала лекцію про розвиток творчого мислення. Розповідала про "Шлях митця", про Яну Франк, про власний досвід. І час від часу, робила паузи. Не тому, що викладала це перший раз, ні, я давно хотіла щось подібна розказати, але оповідаю про ранкові сторінки, і згадую, що в Києві - вбиті....І це не поєднується, зовсім не поєднується одне з другим...
А вчора слухала американську дослідницю, вона досліджує вразливість і сором, і почула фразу:" Ми розпадаємось на частинки, і це прекрасно". От і я розпадаюсь на частинки, може воно теж прекрасно? Мільйони українців розпадаються на частинки, і тут нічого не вдієш...