Як я співбесіду на посаду SMM-спеціаліста проводив
Originally published at Місцева жовта преса. You can comment here or there.
Було це літом. Я шукав спеціаліста по SMM, проводив співбесіди. Домовився з одним хлопцем зустрітись біля пам’ятника Федорову у Львові на 18:00. Прийшов трошки раніше, чекаю, розглядаю перехожих. До пам’ятника підходить хлопець, видно, що теж очікує, дивиться на мене.
- Роман? - запитує.
- Так, - відповідаю.
Здороваємось. Я придивляюсь до нього, і зауважую, що на фотографії в Facebook він був із бородою.
- О, тепер без бороди!? - кажу йому я.
- Ну так, телефон старий, - якось своєрідно жартує він.
Ми відходимо від пам’ятника в напрямку Домініканського собору, йдемо повз лавки.
- Пропоную сісти на столиках біля “Дзиґи”, - кажу я.
- Та чому аж туди йти, можемо і прямо тут на лавках сісти, - відмовляється він. Сідаємо на лавку.
- А ким ви зараз працюєте? - питаю.
- Працюю в пейнтбольному клубі, одразу за Львовом.
- Ого! Цікаво, і що саме там робите?
- Ну типу директор. Керую ним. Мій друг власник, а я управляючий.
- А чим не подобається робота?
- Та всім подобається. Хороша робота.
- Хм, цікаво. А чому в медіа потягнуло?
Поки він відповідав на всі ці питання, в очах його поступово з’являлась якась здогадка. А після останнього питання він задумався. Між нами почалась мовчанка, яка тривала, мабуть, секунд десять. Мовчанку перервав дзвінок його телефону:
- Ало? Роман? Так, 10 секунд і я підійду, - він кладе слухавку.
Ми дивимось одне на одного, мовчки піднімаємось і йдемо назад до пам’ятника Федорову.
- Я прийшов телефон купити, - зізнається він.
- А я на співбесіду по SMM, - зізнаюсь я.
Під пам’ятником стоять двоє хлопців. Він підходить до одного з них. А я дивлюсь на другого і з радістю констатую, що на мене чекає усміхнений бородань.
Роман Голубовський