“Ів Сен-Лоран”. Розповім я вам про фільм
Originally published at Місцева жовта преса. You can comment here or there.
Коли я їхав на показ цього фільму, дорогою зустрів знайомого дизайнера одягу, Володимира Кондрашова. Він теж їхав на цей фільм. Володимир розповів мені про те, як тяжко сьогодні займатись високою модою в Україні; розповів, як люди замість купувати якісний товар, що прослужить довго, купують дешевий, і тому переплачують; розповів, наскільки важливо не перетворитись з митця в ремісника. Але, при цьому, Володимир не скаржився, як це роблять люди, що жили при “совку”, а радше розповідав про труднощі, з якими доводиться стикатись йому, як підприємцю і як дизайнеру, людині, закоханій в свою справу. А ще він сказав, що йде глянути фільм про Ів Сен-Лорана з метою отримати натхнення.
Тому, забігаючи наперед скажу, що саме це мене цікавило найбільше, коли фільм закінчився: чи надихнув він мого знайомого дизайнера одягу?
“Ів Сен-Лоран” не зовсім стандартний фільм. Взяти хоча б те, що в ньому замість звичної для фільмів про любов пари, - герой-героїня, - весь сюжет будується навколо незвичної, чи то, швидше, нетрадиційної, пари: герой-герой.
Талановитий модельєр майже все своє свідоме життя прожив з П’єром Берже, який керував домом YSL, і саме з вуст Берже ведеться оповідання у фільмі. Звичайно, що не все було ідеальним у їхніх стосунках, - все-таки богема, випивка, спокуси, - однак, на прикладі цих двох чоловіків авторам фільму вдалось показати любов так, як далеко не завжди вдається показати любов на звичайних парах.
Мені, до-речі, цікаво, чи покажуть цей фільм в Росії, з огляду на його гомосексуальний відтінок і нетерпимість тамтешніх законів до людей з нетрадиційною орієнтацією.
Однак для мене найцікавішою у фільмі стала навіть не тема кохання. Відомо, що часто найгеніальніші митці виявляються зовсім непристосованими до життя людьми. Вони можуть створювати прекрасні твори мистецтва, однак бути зовсім безпорадними у побуті. І дуже важливо, щоб кожен з таких геніїв знаходив людину, яка направлятиме його. Такою, для прикладу, була дружина Анна Григоріївна для Достоєвського. Таким став П’єр Берже для Сен-Лорана.
Ів Сен-Лоран працював у домі Крістіана Діора, і, можливо ніколи б не став знаменитим на весь світ брендом, якби не Берже, разом з яким він і заснував 1962 року модельний дім “Yves Saint Laurent”. І поки модельєр спокійно розробляв нові тенденції в одязі, П’єр Берже займався питаннями бізнесу. Та навіть після смерті Сен-Лорана від раку 2008 року, Берже продовжив піклуватись про славу модель’єра з допомогою фонду «П’єр Берже - Сен-Лоран», який займається вивченням спадщини дому “Yves Saint Laurent”.
Так що дай бог кожному митцю знайти свого П’єра Берже (я в хорошому, традиційному, сенсі).
Але повернімось до фільму. Ще дві речі, які варто похвалити - це картинка і звук.
Цікаво було подивитись на модні покази 60-70-х років, які виглядають зовсім інакше, ніж теперішні. Якщо зараз це масові заходи, навіть шоу, то в той час це були дефіле для невеликої, проте дуже цільової, аудиторії. Ще одна приємна різниця: моделі тієї епохи не мали нічого спільного із вішалками, на яких висить одяг - адже тоді не було моди на худорлявих. Окрім того кажуть, що в фільмі використали реальні моделі одягу дому YSL тих років.
Ну і музика. Вона зачаровує з перших хвилин фільму. Окрім основної теми у класичному виконанні, саундтреки гарно підкреслюють настрій того місця і часу, про які йде оповідь. Фільм можна навіть просто слухати.
Ну і на завершення я все ж відповім на питання, поставлене на початку. Чи отримав свою порцію натхнення мій знайомий дизайнер одягу? Після фільму я спеціально розшукав його серед глядачів, щоб отримати відповідь. І відповідь була ствердною.
Роман Голубовський