Originally published at
Місцева жовта преса. You can comment here or
there.
Як часто ви дивитесь в кінотеатрах українські мюзикли? Я не почув вашої відповіді. Ну добре, жартую, жартую. Будь-який український фільм, що виходить в широкий прокат - для нас вже подія. А що вже казати про український мюзикл - жанр, в якому важливою є не стільки суть показаного, скільки форма. Картинка і звук, тобто.
І вже у першій сцені фільму “Трубач”, - що знімалась однією рухомою камерою, без монтажу, і де змінюються лише ракурси й герої (як в
одному кліпі Потапа і Насті), і все це в такт музиці, - я зрозумів, що мюзикл мені сподобається.
За сюжетом, молодий трубач Коля вчиться у дитячому естрадно-духовому оркестрі, який скоро повинен змагатись на конкурсі мера міста (Києва, звичайно). Коля закоханий в красуню Лізу, що грає у тому ж оркестрі, і пише для неї пісню. І все би нічого, але керівник оркестру, танцюючи (адже це мюзикл - тут всі танцюють) ламає ногу, а замість нього приходить лисий і злий керівник у вигляді Володимира Горянського, з намірами нехорошими.
Зрештою, сюжет для мюзиклу не має великого значення. Головне: що усі тут періодично танцюють та співають. Варто відзначити, що хореографія, - незважаючи на те, що в основному задіяні діти, - мені сподобалась. Але, мабуть, найголовніший критерій того, чи вдався музичний фільм його творцям - це те, чи рухаються мимоволі ноги (голови, руки) в такт музики. Так от, цей “екзамен” мюзикл “Трубач” здав у мене на відмінно. Мені постійно хотілось танцювати, сидячи на стільці.
А ще у фільму є один великий і беззаперечний плюс. У ньому не знімалась Ольга Сумська (ну скільки можна!). Зате Горянський, який теж не пропускає нагоди знятись в українському кіно, в свою роль у мюзиклі вжився чудово. Його природній комізм для цього веселого фільму виявився дуже навіть доречним.
Ну і на завершення додам, що це все-таки кіно для дітей (це зрозуміло і з віку головних героїв). Однак,
на відміну від дитячого “Івана Сили” фільм жодного разу не примітивний і не нудний - а навпаки веселий і гарно знятий.
P.S.: Подяка мережі кінотеатрів “Планета кіно” за можливість переглянути фільм одним із перших.
Роман Голубовський