Парадокс
З’ясувалася цікавезна річ - колишні романтики та непохитні ідеалісти з праворадикального руху за останні роки розвили в собі парадоксальну політичну гнучкість. Засвоїли уроки Макіавеллі, визнали, що «політика - це мистецтво можливого», і готові йти на необхідні компроміси заради користі справи. Тільки от чомусь ці компроміси можливі виключно з усіляким лайном, яке має гроші і вплив, може дати копійку чи відмазати.
Зате коли мова заходить про ідеологічних супротивників - ооо!.. Тут націоналісти просто залізно принципові. Від словосполучення «гей-парад» їх кидає у праведний гнів, ніби їм запропонували продати Батьківщину. Вони стають стіною на шляху «маршу імені Махна», бо ж Махно - то анархізм, анархізм - то лівацтво, а лівацтво тут не пройде, пацани не схвалять. І плювати, що захищають «марш Махна» такі ж ветерани війни і такі ж майданівці, просто з іншим поглядом на другорядні речі. Принципи ж бо.
І от виходить, що служити Ляшкові, який за гроші і кар’єру хуя смоктав - можна. Працювати на Авакова чи іншу контору - можна. Виконувати вказівки Мосійчука, якого вся країна бачила з хабарем у руках - можна. Можна, значить, брати крадену гривню, а протягнути руку щирим лібералам, бідним націонал-анархістам, лівим правозахисникам, російськомовним, у яких той же олігархічний промосковський ворог - це не можна, значить. Тут, значить, у нас принциповість і схвальна твердість.
Таке враження, що націоналісти навіть після революції не здолали прокляття субкультурної тусовочки, і оцінюють людей за принципом «з наших чи не з наших», а не «нормальний чи паскуда».
Побратими! Вибачте, але може політична гнучкість має виглядати якось інакше? Якщо життя примушує до компромісів, то може треба розвивати гнучкий розум, а не гнучкий хребет?
Зате коли мова заходить про ідеологічних супротивників - ооо!.. Тут націоналісти просто залізно принципові. Від словосполучення «гей-парад» їх кидає у праведний гнів, ніби їм запропонували продати Батьківщину. Вони стають стіною на шляху «маршу імені Махна», бо ж Махно - то анархізм, анархізм - то лівацтво, а лівацтво тут не пройде, пацани не схвалять. І плювати, що захищають «марш Махна» такі ж ветерани війни і такі ж майданівці, просто з іншим поглядом на другорядні речі. Принципи ж бо.
І от виходить, що служити Ляшкові, який за гроші і кар’єру хуя смоктав - можна. Працювати на Авакова чи іншу контору - можна. Виконувати вказівки Мосійчука, якого вся країна бачила з хабарем у руках - можна. Можна, значить, брати крадену гривню, а протягнути руку щирим лібералам, бідним націонал-анархістам, лівим правозахисникам, російськомовним, у яких той же олігархічний промосковський ворог - це не можна, значить. Тут, значить, у нас принциповість і схвальна твердість.
Таке враження, що націоналісти навіть після революції не здолали прокляття субкультурної тусовочки, і оцінюють людей за принципом «з наших чи не з наших», а не «нормальний чи паскуда».
Побратими! Вибачте, але може політична гнучкість має виглядати якось інакше? Якщо життя примушує до компромісів, то може треба розвивати гнучкий розум, а не гнучкий хребет?