Вождь
Справжній вождь мусить бути трохи дурнем. Мусить робити нераціональні, ідіотські вчинки, від яких премудрі піскарі (тобто пересічні громадяни) можуть тільки покрутити пальцем біля скроні. Наприклад, справжній вождь мусить підставляти свою голову там, де при бажанні міг би уникнути проблем.
Чому, наприклад, Дмитро Корчинський, не дивлячись на всі непересічні данні, так і не став справжнім вождем? Бо дуже розумний. Бо завжди міг з усіма домовитися, порішати, не сісти, не загинути, і, будучи радикальним радикалом, застовбити за собою стілець в студії Шустера. Народ не любить таку продуманність - за нею завжди відчувається готовність торгувати найважливішим: вірою, честю, побратимами.
Олександр Данилюк, втікши на днях в Лондон, написав звідти: "сидіти в тюрмі шляхетно, але не ефективно". Він фатально помилився. Історія - не бізнес, тут грають не грошима, а людськими життями, тому звичні мірила ефективності в ній не працюють. Бути вождем, значить, - вести людей на смерть, не більше і не менше. Якщо ж люди бачать, що лідер сам не здатен йти до кінця - він їм не лідер. Тим більше, коли крапку ще не поставлено, Майдан не втрачено, і в Україні є хоч і невелика, але реальна суверенна територія, де не діють закони Януковича. Лідер не повинен кидати побратимів у такий час. Не повинен. Шляхетність у цій ситуації - необхідність.
Євген Карась (Вортекс) не втік з України, хоча також оголошений у розшук. Свого часу не втікла Тимошенко, хоча мала вибір. Ці люди довели, що будуть з країною хоч би що, і здатні у цій грі зробити найвищу ставку. Отже, вони пройшли найскладніший тест, а історія приймає лише таких.