Життєва історія найвідомішого троля
Один з лідерів київських скінхедів-націоналістів є дипломованим магістром філософії, аспірантом, без п'яти хвилин кандидатом наук. Я давно звик до таких поєднань, і вважаю, що літературний світ Віктора Пєлєвіна, де поети-декаденти стають червоними комісарами, а чеченські рекетири цитують суфійські коани - то лише бліде відображення об'єктивної реальності (якщо така існує, звісно).
Так ось, одного разу ми з цим філософом сиділи в кафе "Здоровенькі були" і розважали за Сократа. Не за московського антифашиста Олександра Сутугу на прізвисько "Сократ", що нині сидить в Бутирській тюрмі, а за давньогрецького філософа-сифілітика, якого за рішенням афінського суду напоїли отрутою.
- ...Знаєш, а вірно його грохнули... - сказав, з рештою, молодий філософ про колегу, - ...Його маєвтика - це ж зброя для суспільного самогубства.
Маєвтика - це такий способ діалогу, при якому один задає питання типу - "Як вважаєш, що таке держава?", або "Що таке сім'я?". Інший йому відповідає, як він розуміє ці поняття, на зразок - "суспільна структура", "об'єднані кровними зв'язками люди". Перший не заспокоюється і продовжує тиснути - "А що таке кровні зв'язки"?.. - "Тілесна та духовна спорідненість" - "А що таке дух?" І так продовжується, доки перший не психує, або не доходить до основ всього.
Сократ придумав та використовував маєвтику, бо передбачав, що таким чином він допомагає народитися істині (звідки і назва методу - "повивання"). Нічого не кажучи від себе, лише примушуючи людину блукати манівцями її власних уявлень про предмети, він гадав, що таким чином підштовхує задуматися над суттю цих предметів і переосмислити їх. Але насправді з цього допиту ніяка істина народитися не могла.
Топлячи людину в словах, Сократ лише заводив її у логічний глухий кут. "Дух" - це три літери, за якими у кожної людини свої асоціації. Адже слова - то лише більш-менш загальнозрозумілі назви, якими люди користуються, аби було зручно у спілкуванні оперувати певними поняттями. Самі ж поняття сприймаються індивідуально, і здебільше інтуїтивно. Розуміння простих понять типу "відро" або "човен" у всіх, загалом, збігається, а от зі складними відбувається завал.
Що таке "Бог"? А "Батьківщина"? "Кохання"? "Ворог"?.. Чи є у людській мові такі звуки і букви, які, вишикувавшись певним порядком, передали б всю глибину і багатогранність цих пластів дійсності, всі суб'єктивні погляди на них?.. Як казав пєлєвінський Сірруф: "Откровення будь-якої ширини та глибини неминуче впруться в слова. А слова неминуче впруться у себе".
Коли ж людина, яку примусили плутатися у недовершеності людського словника, хотіла зіграти у таку ж гру з самим Сократом, він її обламував, говорячи, що всередині є порожнім, і знає лише те, що нічого не знає. Бе-бе-бе.
Але вбили його не за цю звичку мотати нерви.
Я давно помітив, що коли докопуватись до людини з безкінечними "чому?", рано чи пізно вона впирається у тему смерті.
- Чому ти ходиш на роботу?
- Бо маю заробляти, аби прогодуватися.
- Чому тобі треба годуватися?
- Бо інакше я помру з голоду.
- Чому ти пишеш картину?
- Бо бажаю зафіксувати прекрасне.
- Чому ти хочеш зафіксувати прекрасне?
- Так воно буде існувати навіть після моєї смерті.
Смерть - це, мабуть, єдине поняття, у якому не приходиться сумніватися. До нього не липне слово "чому". Чому помираємо?.. Бо помираємо. Так заведено, і край.
Своєю надокучливою маєвтикою Сократ зіштовхував нестійку молодь у прірву сумнівів. Чому я маю любити батьків? Що таке Батьківщина? Нащо мені кохання? Чому я маю народжувати дітей?.. Чому я маю бути добрим? Чому від мене вимагається вчиняти справедливо? Чому я маю терпіти? Чому я маю боротися?..
Сократ був раціоналістом, і вважав, що люди мають буди хорошими, бо так правильно, і вигідно для всіх. Чому треба творити добро? - Бо якщо всі будуть робити добро, всім буде добре. Чому треба вчиняти справедливо? - Бо в суспільстві, де всі вчиняють справедливо, всім добре. Чому люди натомість творять зло? - Бо не знають, що творити добро - це добре. Знання - це добро. Мудрість рівня Пауло Коельйо.
Ми, з висоти ХХ сторіччя, вже знаємо, що будь-які спроби побудувати гранично раціональне, справедливе суспільство чомусь завжди закінчується ГУЛАГом та економічним колапсом. А давні греки цього ще не знали, тому впадали у розпач, - Учителю! Я йшов додому, задумавшись над вашими словами, випадково перечепився через кішку і дав їй зі злості копняка!.. Чому я так вчинив? - ...Мабуть, погано вивчив мій урок.
Отак, підриваючи основи, на яких трималося суспільство, Сократ натомість, по суті, не давав жодної альтернативи. "Я пустий - бе-бе-бе - нічого не знаю - бе-бе-бе". Кожен психотерапевт в курсі, що, докопуючись до першопричин розладу у психіці пацієнта, не можна азартно ламати бар'єри у його свідомості. Захисні механізми пошкоджена психіка виробляє роками, і зірвавши цю броню, залишивши нещасного голим перед агресивним світом, можна чекати швидких трагічних результатів. Тим більше цього не можна робити з молоддю, яка в усі часи схильна до нігелізму.
Але вбили Сократа не за деструктивну ідеологічну діяльність.
Сократ розважався тим, що ходив від одного визнаного мудреця до іншого, і доводив їх до сказу своїми бесідами. Він чіплявся до слів, підловлював на дрібних протиріччях, у своїй нахрапистій манері заявляв, що мудріший за всіх, бо ніхто нічого не знає, але йому, Сократу, принаймні вистачає мудрості це за собою визнати, - і насолоджувався загальним баттхертом. Його учні, тобто молоді люди із заможних родин, у яких було достатньо часу, аби подорожувати з ним, переймали його методи, верталися потім додому і виносили мозок своїм батькам. З рештою, афінянам терпець урвався, місцеві олігархи скооперувалися, звернулися до суду, аби той забанив троля на два метри під землю.
І в останньому слові на своє виправдання він не полишив манери читати всім присутнім мораль та називати себе наймудрішим, достойним найвищих державних почестей, - почитайте лишень його промову, записану Платоном. Чесне слово, хочеться прибити самозакоханного старого упиря.
Втім, він все життя чув якісь голоси. Не виключено, що був просто йобнутим.
Так ось, одного разу ми з цим філософом сиділи в кафе "Здоровенькі були" і розважали за Сократа. Не за московського антифашиста Олександра Сутугу на прізвисько "Сократ", що нині сидить в Бутирській тюрмі, а за давньогрецького філософа-сифілітика, якого за рішенням афінського суду напоїли отрутою.
- ...Знаєш, а вірно його грохнули... - сказав, з рештою, молодий філософ про колегу, - ...Його маєвтика - це ж зброя для суспільного самогубства.
Маєвтика - це такий способ діалогу, при якому один задає питання типу - "Як вважаєш, що таке держава?", або "Що таке сім'я?". Інший йому відповідає, як він розуміє ці поняття, на зразок - "суспільна структура", "об'єднані кровними зв'язками люди". Перший не заспокоюється і продовжує тиснути - "А що таке кровні зв'язки"?.. - "Тілесна та духовна спорідненість" - "А що таке дух?" І так продовжується, доки перший не психує, або не доходить до основ всього.
Сократ придумав та використовував маєвтику, бо передбачав, що таким чином він допомагає народитися істині (звідки і назва методу - "повивання"). Нічого не кажучи від себе, лише примушуючи людину блукати манівцями її власних уявлень про предмети, він гадав, що таким чином підштовхує задуматися над суттю цих предметів і переосмислити їх. Але насправді з цього допиту ніяка істина народитися не могла.
Топлячи людину в словах, Сократ лише заводив її у логічний глухий кут. "Дух" - це три літери, за якими у кожної людини свої асоціації. Адже слова - то лише більш-менш загальнозрозумілі назви, якими люди користуються, аби було зручно у спілкуванні оперувати певними поняттями. Самі ж поняття сприймаються індивідуально, і здебільше інтуїтивно. Розуміння простих понять типу "відро" або "човен" у всіх, загалом, збігається, а от зі складними відбувається завал.
Що таке "Бог"? А "Батьківщина"? "Кохання"? "Ворог"?.. Чи є у людській мові такі звуки і букви, які, вишикувавшись певним порядком, передали б всю глибину і багатогранність цих пластів дійсності, всі суб'єктивні погляди на них?.. Як казав пєлєвінський Сірруф: "Откровення будь-якої ширини та глибини неминуче впруться в слова. А слова неминуче впруться у себе".
Коли ж людина, яку примусили плутатися у недовершеності людського словника, хотіла зіграти у таку ж гру з самим Сократом, він її обламував, говорячи, що всередині є порожнім, і знає лише те, що нічого не знає. Бе-бе-бе.
Але вбили його не за цю звичку мотати нерви.
Я давно помітив, що коли докопуватись до людини з безкінечними "чому?", рано чи пізно вона впирається у тему смерті.
- Чому ти ходиш на роботу?
- Бо маю заробляти, аби прогодуватися.
- Чому тобі треба годуватися?
- Бо інакше я помру з голоду.
- Чому ти пишеш картину?
- Бо бажаю зафіксувати прекрасне.
- Чому ти хочеш зафіксувати прекрасне?
- Так воно буде існувати навіть після моєї смерті.
Смерть - це, мабуть, єдине поняття, у якому не приходиться сумніватися. До нього не липне слово "чому". Чому помираємо?.. Бо помираємо. Так заведено, і край.
Своєю надокучливою маєвтикою Сократ зіштовхував нестійку молодь у прірву сумнівів. Чому я маю любити батьків? Що таке Батьківщина? Нащо мені кохання? Чому я маю народжувати дітей?.. Чому я маю бути добрим? Чому від мене вимагається вчиняти справедливо? Чому я маю терпіти? Чому я маю боротися?..
Сократ був раціоналістом, і вважав, що люди мають буди хорошими, бо так правильно, і вигідно для всіх. Чому треба творити добро? - Бо якщо всі будуть робити добро, всім буде добре. Чому треба вчиняти справедливо? - Бо в суспільстві, де всі вчиняють справедливо, всім добре. Чому люди натомість творять зло? - Бо не знають, що творити добро - це добре. Знання - це добро. Мудрість рівня Пауло Коельйо.
Ми, з висоти ХХ сторіччя, вже знаємо, що будь-які спроби побудувати гранично раціональне, справедливе суспільство чомусь завжди закінчується ГУЛАГом та економічним колапсом. А давні греки цього ще не знали, тому впадали у розпач, - Учителю! Я йшов додому, задумавшись над вашими словами, випадково перечепився через кішку і дав їй зі злості копняка!.. Чому я так вчинив? - ...Мабуть, погано вивчив мій урок.
Отак, підриваючи основи, на яких трималося суспільство, Сократ натомість, по суті, не давав жодної альтернативи. "Я пустий - бе-бе-бе - нічого не знаю - бе-бе-бе". Кожен психотерапевт в курсі, що, докопуючись до першопричин розладу у психіці пацієнта, не можна азартно ламати бар'єри у його свідомості. Захисні механізми пошкоджена психіка виробляє роками, і зірвавши цю броню, залишивши нещасного голим перед агресивним світом, можна чекати швидких трагічних результатів. Тим більше цього не можна робити з молоддю, яка в усі часи схильна до нігелізму.
Але вбили Сократа не за деструктивну ідеологічну діяльність.
Сократ розважався тим, що ходив від одного визнаного мудреця до іншого, і доводив їх до сказу своїми бесідами. Він чіплявся до слів, підловлював на дрібних протиріччях, у своїй нахрапистій манері заявляв, що мудріший за всіх, бо ніхто нічого не знає, але йому, Сократу, принаймні вистачає мудрості це за собою визнати, - і насолоджувався загальним баттхертом. Його учні, тобто молоді люди із заможних родин, у яких було достатньо часу, аби подорожувати з ним, переймали його методи, верталися потім додому і виносили мозок своїм батькам. З рештою, афінянам терпець урвався, місцеві олігархи скооперувалися, звернулися до суду, аби той забанив троля на два метри під землю.
І в останньому слові на своє виправдання він не полишив манери читати всім присутнім мораль та називати себе наймудрішим, достойним найвищих державних почестей, - почитайте лишень його промову, записану Платоном. Чесне слово, хочеться прибити самозакоханного старого упиря.
Втім, він все життя чув якісь голоси. Не виключено, що був просто йобнутим.