Права людини в моїй країні
Найбільшу роботу з просування ідеї прав людини в Україні робив і робить Голлівуд, на якому ми всі виросли. Подібно до рушниці Станіславського, якщо в американському фільмі є коп, рано чи пізно він кому-небудь зачитає його права. Якщо у головного героя є претензія до органів влади, він обов'язково скаже магічну фразу: «Я плачу податки і тому вимагаю!» Ось ця формула, - «ми платимо їм зарплату, тому маємо право ...» - дуже органічно лягла на риторику українських правозахисних мітингів, рідкісна сходка обходиться без неї.
Хоча, враховуючи українські реалії, ця кіношна поза виглядає досить кумедно - так, якби вівці підняли транспаранти: «Нас стрижуть, тому ми вимагаємо! ..»
«Це ми найняли їх на роботу», - говорять оратори. Ну смішно ж. Люди відкотили серйозні хабарі, заручилися заступництвом серйозних людей, щоб сісти на серйозну, грошову посаду - і раптом їм повідомляють, що на роботу їх взяв он той натовп невдах, що прийшли шуміти під вікнами.
«Це ми платимо їм зарплату!..» - Невже хтось серйозно думає, що люди йдуть у чиновники заради зарплатної відомості?
На малозрозумілих для широкої публіки речах, - на поверненні ПДВ, на ЖКГ, на митному догляді, - держструктури за сезон вичавлюють поза бюджет грошей в кільканадцять разів більше, ніж коштує нещасна резиденція «Межигір'я». Що їм ті податки? І що їм платники податків?..
Неписані правила вимагають, щоб українська влада багато говорила про повагу до прав людини: по-перше, це подобається їх європейським колегам, по-друге, українські чиновники теж дивляться голлівудські фільми. Поки не вигадали кращої національної ідеї, євроінтеграція України - чудовий замінник світлому комуністичному майбутньому, бо так само недосяжна. А без розмов про права людини яка ж євроінтеграція?
Як вже було у випадку з комунізмом, якщо в Україні і є дійсні права людини, то десь у великих містах, і по спецталонам. Варто людям, у яких дійсно є права, струсити з себе зачарування цивілізованим світом і згадати, хто в цій країні господар, - все стає на свої місця. Наївні активісти-екологи вирішили захистити від забудови парк в центрі Харкова? Їх просто винесли звідти кулаками. Екологи влізли на верхівки дерев, прив'язали себе до стовбурів, сподіваючись, що так пиляти не будуть - помилилися. Як сказав Геннадій Адольфович Кернес, мер Харкова: «Не вистачало ще, щоб якісь невдахи мені заважали». Бензопилки в руки - хто не сховався, я не винен. Громадськість у відповідь пошуміла, потім теж згадала, в якій країні живе, і заспокоїлася - зниклого через рік безвісти журналіста Климентьєва ніхто не шукає, знесення наметового табору опозиції пройшло майже непоміченим. Все стало на свої місця.
Зате в країні промисловими кількостями роздають рожеві гумові браслетики, які, судячи з усього, мають якось захистити жертв від домашнього насильства. На круглих столах піднімаються теми - чи мають жінки моральне право не носити ліфчики під майкою. Після кризи, коли різко подешевшали рекламні площі, країна буквально розцвіла креативної соціальною рекламою, - до того важко було навіть припустити, скільки, виявляється, в Україні борців за усілякі права. І скільки по-справжньому актуальних проблем.
Це ессе я надіслав для участі у міжнародному
навчальному семінарі з прав людини. Сподіваюся,
ніхто із його організаторів не має відношення
до акції із безглуздими рожевими стрічечками,
бо тоді мене точно не зарахують.
Хоча, враховуючи українські реалії, ця кіношна поза виглядає досить кумедно - так, якби вівці підняли транспаранти: «Нас стрижуть, тому ми вимагаємо! ..»
«Це ми найняли їх на роботу», - говорять оратори. Ну смішно ж. Люди відкотили серйозні хабарі, заручилися заступництвом серйозних людей, щоб сісти на серйозну, грошову посаду - і раптом їм повідомляють, що на роботу їх взяв он той натовп невдах, що прийшли шуміти під вікнами.
«Це ми платимо їм зарплату!..» - Невже хтось серйозно думає, що люди йдуть у чиновники заради зарплатної відомості?
На малозрозумілих для широкої публіки речах, - на поверненні ПДВ, на ЖКГ, на митному догляді, - держструктури за сезон вичавлюють поза бюджет грошей в кільканадцять разів більше, ніж коштує нещасна резиденція «Межигір'я». Що їм ті податки? І що їм платники податків?..
Неписані правила вимагають, щоб українська влада багато говорила про повагу до прав людини: по-перше, це подобається їх європейським колегам, по-друге, українські чиновники теж дивляться голлівудські фільми. Поки не вигадали кращої національної ідеї, євроінтеграція України - чудовий замінник світлому комуністичному майбутньому, бо так само недосяжна. А без розмов про права людини яка ж євроінтеграція?
Як вже було у випадку з комунізмом, якщо в Україні і є дійсні права людини, то десь у великих містах, і по спецталонам. Варто людям, у яких дійсно є права, струсити з себе зачарування цивілізованим світом і згадати, хто в цій країні господар, - все стає на свої місця. Наївні активісти-екологи вирішили захистити від забудови парк в центрі Харкова? Їх просто винесли звідти кулаками. Екологи влізли на верхівки дерев, прив'язали себе до стовбурів, сподіваючись, що так пиляти не будуть - помилилися. Як сказав Геннадій Адольфович Кернес, мер Харкова: «Не вистачало ще, щоб якісь невдахи мені заважали». Бензопилки в руки - хто не сховався, я не винен. Громадськість у відповідь пошуміла, потім теж згадала, в якій країні живе, і заспокоїлася - зниклого через рік безвісти журналіста Климентьєва ніхто не шукає, знесення наметового табору опозиції пройшло майже непоміченим. Все стало на свої місця.
Зате в країні промисловими кількостями роздають рожеві гумові браслетики, які, судячи з усього, мають якось захистити жертв від домашнього насильства. На круглих столах піднімаються теми - чи мають жінки моральне право не носити ліфчики під майкою. Після кризи, коли різко подешевшали рекламні площі, країна буквально розцвіла креативної соціальною рекламою, - до того важко було навіть припустити, скільки, виявляється, в Україні борців за усілякі права. І скільки по-справжньому актуальних проблем.
Це ессе я надіслав для участі у міжнародному
навчальному семінарі з прав людини. Сподіваюся,
ніхто із його організаторів не має відношення
до акції із безглуздими рожевими стрічечками,
бо тоді мене точно не зарахують.