your body is the sky (c)
письма, наверное, стоит писать, когда за окном идет дождь, а из-под цветных капюшонов сверкают цветные глаза налиты молочной печалью. письма, наверное стоит писать холодным утром на берегу моря, когда ни нежных объятий, ни случайных прохожих, а только чайки и чай, простые карандаши и цветная бумага. нежно-голубая. сквозь небо. наверное, иногда просто стоит писать письма. заклеивать конверты и прятать в коробку под кроватью. до первого снега.
киевский воздух слишком концентрирован моими попытками сбежать.
часом здається, що всі мої кохання були хворобливими. лишили по собі бурю емоцій і осад, що зкаламучує воду від випадкових перечитувань. я писала. постійно писала про кожного з них і сердечні рани гоїлись. а тепер - просто здригаюсь, читаючи. невже те все вміщалось всередину.
про тебе я не пишу. майже ні. дивно. чи не писатиму зовсім.. чи не про тебе.
квітень.
перша ніч без тебе. кортить напитись кави і читати вірші аж до світанку. бо порожньо. без тебе порожньо.
лишаєш по собі кімнатний холод і порожнє ліжко. і тиша стає густою. як мед. і темні коридори. на дотик.
700 спільних днів і крихта ночей. і місто кави та чужих трамваїв. як ковток щастя зі смаком шампанського і цілунків. цигарковий дим і широкі підвіконня о першій за київським. я не могла надихатись і наспиняти час, щоб солодко і не на мить.
50 телефонних дзвінків у мої перші буденні вихідні.. але цукрові сиропи по венам і я чула як пахне весна опісля північних морозів..
п’ятниці я все більше люблю за ранки. за каву, бо по п’ятницям кава смакує інакше, і за вечори, нехай і пізні. в місті о дев’ятій пахне морем і, повертаючись додому, кортить завести товстого сірого кота і зимовий запас малинового варення, щоб в суботу о 8-ій готувати для тебе млинці і більше ніколи не розмовляти по телефону. бо п’ятниці завжди бажані. як і ти. в моїх неп’ятницях.
травень.
