і ніжна хрипинка в голосі.
мене рятує тільки какао і пігулки знеболювального. коли ти натискаєш на ґудзик моєї квартири, я сідаю, обпершись спиною об двері, і слухаю твоє тяжке дихання. ти знову забуваєш пити мікстуру від кашлю. зовсім як мала дитина.. мені хочеться вилазити на підвіконня босоніж і танцювати румбу. завше коли я доходжу до кухні, то забуваю про це. дивно.
17.03.09
Сплин. і пришивання ґудзиків.
велико-дріб’язкових.
18.03.09
ти сидітимеш біля свого солоного моря і під шелест дощу згадуватимеш, як я хотіла приготувати для тебе какао. цукроване й гаряче. родом з дитинства. і поле з маками. головне, щоб там були червоні маки.
годинник на стіні давно вже самотньо не рухає секундною стрілкою паралельно по дотикам вуст. моє нічне молоко холоне. прямо в горлянці. застигає і здушує собою весь словесний простір. я засиментально беруся за спинку стільця, щоб дібратись до градусника. проста драматична несправність *-7,5*. у мене б німіли долоні біля прочиненої кватирки. тоді можна легко ранитись і не відчути. я б воліла саме так.
21.03.09
очі болять ранковою тугою.
до мене більше не доходять листи.
зазнач у переліку питань *чому*. і я довго розписуватиму причинно-наслідкові зв’язки. суто технічно. не щиро. а потім зашкельні відображення щемітимуть десь там усередині, а лікарі просто мовчатимуть. хоча сердечні справи- це також хвороба. особливо коли я постійно живу у вечері. деталізую вимоги,а потім застосовую ефект *размытие*.
ти міг би стати чеснішим. міг би?
22.03.09
я ловлю вустами сніжні крихти.
вони заліплюють очі на пам’ять. коли мої кінчики пальців торкаються твоїх, я натискаю *recording*. пообіцяй, що не буде інакше. мої ранкові дзвінки крізь тумани. нічна кава. і вечірня втома. заклей мене шматком білого паперу, а поверх малюй небо. коли в склянці холодного молока гаснуть зорі, мій світ без електроенергій починає жити. темрява дотиків і навпростець забуте *а знаєш...*. кілька знімків і можна було б завершати..
твій аромат дужо в’їдається в долоні. вибач.
24.03.09
