крихтами.
22:59. горнятко вечірньої кави. інгридієнти не змінні. пропорції дотримані як завше. тримала в руках осінь. і куштувала на смак терпкість її доторків. а дощ сьогодні на диво холодний. обпікає вуста і ніжну шкіру пальців. незмінний плед. і вечір наодинці. вичерпалась поезія душевностей. і слова дивним чином вичерпались. лишилась усмішка. коротка усмішка моєї осені.
я запроторила в ґрати звуки торішньої осені
хтось усміхався буденно до завтра між чорними соснами
т’оді здавалось, що кроки рахуються на чужій відстані
се було дивно і безпідставно ми були впізнані
трохи позичені тими вчорашніми діями
ти рахувала монети не пам’ять отії
хтось загубив несвідомість в бокалі червоного
той же шукав узаконення тихо і сковано
щось позабулось і на асфальті зосталося дихання
ти обкрадав мої сни на скупі і стуманені бігання
хтось руйнував піски, по яким ми ходили босими
я запроторила в ґрати звуки торішньої осені.
11.04.08