ЄДИНИЙ «МАТІРНИЙ» ПРОСТІР
На різдвяні свята дуже багато подорожував, був і на Волині і в Буковелі, Тернополі, Кам"янець-подільську, побачив багатьох своїх родичів і знайомих.
По суті вперше катався на лижах, трохи навчився, але не думав, що мені це буде так важко даватись. Зрозумів, що я більше людина логіки, а не відчуттів, і що мені, ще потрібно вчитись бути дитиною, ну або сприймати довкілля більш сенсорно.
Побував в печерах, і розумію, що зараз чомусь не так кортить по них лазити, а місцями стає реально страшно
Надивися всього, багато поганих доріг, багато жебраків, кожен виживає як може, ті хто виїхали закордон на заробітки бояться повертатись, вони просто не можуть уявити свого життя без грошей, без можливості заробити, без можливості жити як усі, а то і краще.
Розчарувався в собі, в примітивізмі людських поглядів. Часто люди шукають легких шляхів для себе, незважаючи на інших.
І де ділась моя безпричинна радість життю, прийшла жорстка апатія. От уже потрохи відходить. Жити треба для когось, а не заради чогось, краще жити бідніше з близькими, ніж перетворити своє життя у виживання, у заробітки, у перекотиполе.
Напевно на весну повернусь на Волинь. І Київ набрид, і нема заради кого тут лишатись, хоч як на умови постійної кризи, мої справи досить непогані, все-одно не бачу великого сенсу у їх продовженні.
Фото за цей період
http://picasaweb.google.com/2death/EPThIJ?authkey=Gv1sRgCN_ot_vJiuLjLw
Давно уже хотів написати, як стало модно матюкатись і використовувати слова замінники, які по суті нічого не міняють. Особливо не приймаю коли матюкаються жінки, а тут натрапив на хорошу статтю про сучасні проблеми і суспільство, гадаю в ній написано усе на порядок краще ;)
З ЧИМ МИ ІДЕМО У «ВЕЛИКУ ДВАДЦЯТКУ»?
У 1961 році на ХХІІ з'їзді компартією було доведено, що вже в 1980 році будівництво комунізму в окремо взятій країні - Радянському Союзі - в основному буде завершено. Тоді ж ми розпочали наздоганяти Америку по виробництву молока і м'яса, аж поки в народі справедливо вирішили, що корови та інша неповоротка скотина не встигає за просуванням до комунізму. Почали будувати розвинений соціалізм, який завершився кілометровими чергами за продуктами та... туалетним папером.
Це згадалося тепер, коли оголошено, що Україна ввійде у «велику двадцятку» найбільш розвинених країн світу. Навіть попередня влада, яка так плідно трудилася над втіленням в життя гасел «Багаті поділяться з бідними» та «Бандитам - тюрми» - не заходила так далеко. Високодостойники лиш вважали, що ми однією ногою вже вступили в Євросоюз та в НАТО, які нас прогодують і озброять. Можливо, вони мали на увазі ті мільйони українців, які обслуговують синьйорів та джентльменів, трудяться на плантаціях і будовах, не згірш за кріпаків феодального періоду.
Схоже, що тепер ми сподіваємося на якусь «хохляцьку» хитрість: станемо позаблоковими, «доїтимемо» стратегічних партнерів, Європа нас буде любити за стабільність у подачі газу, Росія - за безкорисливу дружбу, і Україна стрибне в «двадцятку» як якийсь гонконгівський економічний тигр.
...Однак давайте спустимось на грішну землю і оглянемо окремо взятий регіон: які ми моральні цінності сповідуємо, з яким багажем нова влада пускається у вищий, так би мовити, світ?
Олександр НАГОРНИЙ
ЄДИНИЙ «МАТІРНИЙ» ПРОСТІР
Пригадується, що не тільки я - боєць газетного фронту за мораль, а й інші перехожі Луцька у свій час оглядалися на жвавих молодичок, що цвенькали на вулицях не по-нашому. Особлива цікавість виникла не тому, що панянки, які приїхали з-за Бугу торгувати лахами на «варшавці» (було й таке!), приваблювали незвичайними дамськими принадами. Жінки на ходу палили, а точніше - смалили цигарки і спльовували, як дядьки після випитого самогону. Тоді, мабуть, прийшло усвідомлення у наших дівчат, як вони відстали від європейських цінностей.
І ось тепер ми спостерігаємо, що колись шокуюче жіноче вуличне куріння стало нормою. Поспостерігайте за малявками навколо різних навчальних закладів, про бари вже говорити не доводиться. Молода мати з коляскою та цигаркою і пляшкою пива - це вже наші волинські мадонни.
Ще двадцять років тому я дивувався зі слів відомого російського поета: «В деревне Тверской области буквально у всех от трехлетних детей до восьмидесятилетних бабок нет буквально ни одной фразы без мата». Хоча вважав, що це в крові вихованого більшовиками народу. Один з львівських народних депутатів України пізніше писав про Полтавщину: «Суцільна кацапська лайка недоростка та парубійка лунає тут впереміж, чоловіки матюкаються при жінках і дітях». Тепер, можна сказати, що Волинь теж досягла такого рівня.
Я спробував з'ясувати, відколи в молодіжних компаніях в громадських місцях хлопці і дівчата почали пересипати розмови всіма можливими фразеологічними нецензурними висловами. І шістдесятилітні, і сорокалітні чоловіки, які колись були студентами, робітниками, заперечували, що матюкалися в дівочому середовищі. Це вважалося непристойним. А тепер уже жінки можуть бути інструкторами з вправляння у вульгарних висловах.
Зникло в суспільстві поняття, що жінки - це ніжні створіння, здатні на романтичну закоханість, неземну любов. Тепер це просто сексуальні партнерки. Коли прислухаєшся до розмов молоді, то, здається, що у них є тільки нижня стурбована частина тіла. Недаремно саме такий чорний «гумор» завоював високе місце на телеекранах. Матюк став мало не національною гордістю і не тільки в Росії, а й в Україні, тобто маємо єдиний «матірний» простір. Навіть письменники знайшли в нецензурщині додаткові художні засоби. А взагалі-то, пройдіться по книжкових крамницях, поцікавтеся, яку українську книжку читає молодь? Ту, що з матюками. Слова, що передавали гаму почуттів закоханих, здаються старомодними.
Безумовно, на духовність і поведінку молоді впливає телевізійна продукція, ця нечисть прийшла в побут і примножується разом з так званою сексуальною революцією, котра насаджується власниками перш за все кабельного телебачення, бо низькопробне легко сприймається незрілими душами і приносить прибутки. Виросло «пивне» покоління за роки незалежності України, помолоділо куріння, пияцтво, наркоманія. Чомусь з тієї ж Америки ми беремо в основному найгірше (бо найдешевше!) - з дулом пістолета, кров'ю, насильством, сексуальними збоченнями (ніби це у нас масове явище).
Рядові українці, мабуть, мало поінформовані про те, чим живе Європа, якими духовними цінностями. А там у великій пошані класична музика, музейні шедеври, вироби народного творіння, фольклор. А чим насичений наш інформаційний простір поміж рекламою, сформований комерційними структурами? Чи це не чітка лінія політиків, які за всяку ціну хочуть утриматися при владі? Суспільством, в якому молоді люди задурманені наркотиками, спиртним, примітивною поп-культурою, легко маніпулювати. Недаремно під час виборів багаті претенденти на посади від комерційних структур наймають «естрадників» і дешеве шоу.
Наведу ще слова нашого відомого інтелектуального діяча, з тих особистостей, яких називають «совістю нації», моральними авторитетами, академіка Івана Дзюби: «Можуть сказати, що завжди, в усі епохи, була стилістика соціального дна. Але тепер це дно потужно спливло нагору і стало правувати як законодавець мод, як елітарність. Тобто йдеться вже не про стилістичні зрушення в культурі, що є закономірністю її розвитку, а про зміни якості людини, про скасування того, що відрізняє її від тварини - відчуття сорому. А це означає руйнування всієї структури духу».
ЗАПАМОРОЧЕННЯ ВІД МОНОПОЛІЇ НА ВЛАДУ
Герої однієї сатиричної кінострічки часів перебудови виспівували: «Мы гордимся общественным строем...». Принаймні у партійної номенклатури, котра мала доступ до всіх благ, в тому числі і до дефіциту - імпортних товарів, підстави для цього були. Після проголошення незалежності Україна не стала ні житницею Європи, ні «другою Францією», як твердили романтики з інтелігентського прошарку. Владу приватизували прагматики разом з наявним майном держпідприємств і коштами «Ощадбанку». Зате роз'яснили народу, що йому даровано європейську демократію, якою тепер треба пишатися. В останні роки ми її навіть намагалися експортувати сусідам, котрі в нашому демократичному піжонстві справедливо вбачали базікання, демагогію, хаос та беззаконня.
Власне, чи можуть пахани бути демократами? Чи були створені незалежні профспілки, з'явились впливові громадські рухи, суспільне телебачення? На виборах партії годували обіцянками народ на всяк смак, але останні події показали, що в нас можлива лише одна партія - провладна. Решта в критичних ситуаціях падає до ніг переможців «тушками», валиться косяками, здається стрункими рядами. У всіх цих «ідейних» супротивників для цього знаходяться поважні аргументи: треба спасати Україну, витісняти з влади комуністів, об'єднуватись заради стабільності.
На Волині, кажуть, до лав переможців якийсь час перестали приймати нових членів - так багато об'явилося симпатиків партії, хоча, думається, все залежить від матеріального внеску. І коли починають допікати перекінчиків зрадою, то це теж слабенький аргумент. Бо які ідеали зраджують перебіжчики? У них є якісь ідеї? Де там - це не було таємницею для партійних вождів. У них - інші заслуги.
Нещодавно в редакцію поскаржився чиновник, якого в радянські часи за хороші показники було б оголошено переможцем соціалістичного змагання, але котрому чітко сказав тет-а-тет керівник обласного масштабу: «Я пообіцяв твоє місце своєму приятелеві».
Ось така безсоромна «демократична» ротація кадрів відбувається в загальноукраїнському масштабі. Уже не куми об'єднуються для подолання корупції в Україні, як кілька років тому злословили, а «талановиті родини» керують відомствами. Головне, треба було народитися в певному регіоні і освоїтись з правилами гри в певному середовищі. Раніше тому чиновникові, на якого скаржилися, хоча б для вигляду оголошували догани. А тепер ейфорія, запаморочення від успіхів, які очікуються в майбутньому, тож можна відразу дати підлеглому копняка.
Враження таке, що до туземців прийшли місіонери, які ведуть до капіталістичного олігархічного раю. Немало здивував бувалих журналістів один висуванець з райцентру - очільник обласної влади, котрий на зібранні всерйоз повчав, як треба висвітлювати діяльність влади, Президента. Свою місію він розуміє однозначно: «Треба посилювати нагляд за ЗМІ, щоб владі було комфортно». Він не відає, що такі настановчі етапи вже проходили журналісти не раз і у свій час мені, як сатирику «Кловні», секретар обкому партії суворо вичитував: «Ви чорните радянську дійсність».
Здавалось би, до агонії нинішньої «напівтушкованої» опозиції переможцям можна ставитись поблажливо. Тим більше, що половина країни не давала мандат чиновникам для диктаторських замашок. Та коли люди збираються на протестну акцію до Києва, то міліція і податківці, як розповідали перевізники, просто навісніли. Сибіром, щоправда, не залякували, але позбавлення ліцензій для перевезень гарантували. На дорогах сміливців-водіїв, а заодно й пасажирів допитували і мало не обнюхували запопадливі даішники.
Підприємці розповідають, що податківці, які кажуть на біле - чорне, хоч і співчувають бідолахам, але категоричні: «Вказівки прийшли». Не закон, а вказівки! Фахівці вважають, що з прийняттям нового податкового кодексу з'являться інституції у вигляді давнього забутого більшовицького «чека». Президент традиційно обіцяє наслати громи на багачів через їхні непомірні апетити і в зв'язку з неплатою податків, але не до них будуть вриватися в палаци державні служби з обшуком, а тиснути на бідний і середній клас. У нас все відбувається за принципом: «Друзям - все, ворогам - закон». Бо хто стоїть нині за спиною нинішнього керівництва? Мільярдери. А хто керує СБУ, реально впливає на юстицію та суди, телевізійний простір?
Яскравим проявом дуросвітства в Луцьку було протистояння, організоване колись обласною організацією Партії регіонів на Театральному майдані, де проходив мітинг з участю багатьох керівників опозиції. Навпроти спорудженої трибуни регіонали встановили гучномовця, звезли людей (звісно, говорили, що це ті, хто прийшов за покликом серця), які кричали «Ганьба!» навіть під час виконання державного Гімну України. До таких відверто нахабних методів «затикання рота» інакодумцям не вдавалися ні комуністи, ні кучмісти. Чомусь порядні люди сприйняли це спокійно, а не як дикість, як сигнал тоталітаризму.
За моїм спостереженням усі нові волинські чиновники розпочинали свою посадову діяльність із вивчення зарубіжного досвіду - за десятки років об'їхали увесь світ. У результаті ми справді стали країною з ринковою економікою: наші базари, торгові заклади перетворилися у звалища іноземних фальсифікованих товарів, продуктів. Хотів би я побачити дивака, який ходить по торгових рядах і просить показати сертифікати якості, як рекомендують численні контролюючі служби. За таку нашу неперебірливість, доступність (Чорнобиль нас не навчив), за відсутність державницького мислення і єдності, маємо зневажливе ставлення Європи, яка позначається на нашій робочій силі. Кому потрібна корупційна країна з ямами на дорогах, облогуючими землями, розваленими підприємствами?
У редакційному кабінеті висить вислів короля Пруссії Фрідріха ІІ, який звучить актуально й нині: «Ми з моїм народом дійшли угоди: вони казатимуть, що захочуть, а я робитиму, що захочу». Думається, що триває саме такий перехідний період. Як приклад, бачимо діяльність у переписуванні історії України і зневаги до всього українського Табачника, Колесніченка, Бузини, Піховшека та інших українофобів, незважаючи на протести. Поки що влада все ж змушена робити цивілізовані жести в бік Європи, бо потрібні кредити, потрібні їхні здравниці для власних потреб, вищі школи для своїх нащадків. Власне, еліта вже давно там, у Європі, непогано влаштувалась на відміну від заробітчан.
А ось чи зможе в недалекому майбутньому народ казати, що захоче, якщо у Верховній Раді уже гуртується понад 300 штиків разом з «тушками» і пройшла мобілізація в органи місцевого самоврядування вірних центральній владі людей - дуже сумнівно.
Недавно зателефонувала знайома вчителька і сказала: «Коли я платила за телефон, працівниця роздратовано мовила: «Как мне надоела эта хохляцкая речь...». Бачте, як натерпілися від тієї ющенківської демократії і з'явилося відчуття справжньої влади, реальне сподівання на нагайку для інакодумців та «хохлів».
І ось із таким світоглядом, такими «демократичними» порядками та з нашою відсталою економікою - та у «велику двадцятку»?!
Оригінал тут http://www.volyn.com.ua/?rub=5&article=0&arch=
пс. оце тиждень тому, спостерігав ідилію курців, батько з матір"ю беруть маленького сина за руки, підіймають і переносять через потічок талої води (усміхаюсь), проходять метрів зо п"ять і обоє синхронно починають палити.