ОПРОТЕСТУВАННЯ
Координатори акції перейменування вулиці Гвардійської на вулицю Юнацтва ОУН обурені тим, що у програмі «Прямим текстом» з Остапом Дроздовим на телеканалі ЗІК 14 лютого 2011 року їх акцію обговорювали некомпетентні люди. Позицію координаторів відстоювала людина, котра не мала ніякого відношення до її організації та підготовки, а відповідно не змогла обґрунтовано відповісти на питання ведучого та донести ідею акції до глядачів, а ведучий подавав недостовірну інформацію назвавши організаторами автономних анархістів. Це свідчить про абсолютну необізнаність у сфері сучасних молодіжних тенденціях та політичних ідеологіях (добре що не переплутав націоналістів з комуністами). Також авторам листа соромно, що таке вагоме місце в суспільному житті Львова посідає людина, котра сміє називати Організацію Українських Націоналістів клоунами. Тому координатори надсилають цього листа з опротестуванням.
Отже: Ми ставили собі на меті привернути увагу громадськості до вшанування пам’яті жертв процесу 59-ти. Дату акції підібрали не випадково: 17 січня у Львові відкрили виставку присвячену 70 - тій річниці цих подій, але, як ми і підозрювали , про виставку, як і про самих жертв пам’ятали один день.
Вшанування пам’яті - це не покладання квітів та довгі промови на могилах. Вшанування пам’яті - це акт вияву любові, поваги, розуміння та готовності до наслідування. Сухий львівський офіціоз не зміг запропонувати цього героям, тому ініціативу перебрали на себе молоді хлопці та дівчата.
Акція відбувалася в ніч з 17 на 18 січня. Через декілька днів на окремих сайтах з’явилися звіти, в яких окреслювалася мета та причини такого вчинку. Наприкінці звіту були слова: «Ми закликаємо не вживати назви "вул Гвардійська" і при можливості закликати своїх знайомих, друзів, рідних називати цю вулицю вулцею Юнацтва ОУН. Віддайте шану героям.»
Але через брак ресурсів акція не набула розголосу і, відповідно, головне завдання не було виконане до кінця - громадськість не стала бойкотувати попередню назву.
Через місяць - 14 лютого 2011 року в ефірі телеканалу ЗІК ця акція була відверто облита брудом, прирівняна до банальних безґрунтовних актів вандалізму з закидами про невикористану можливість легітимного вирішення питання. Але чомусь ніхто не згадав, що діючим законодавством визначено ліміт - міська влада може перейменувати одну вулицю в рік. Також, якщо дивитись правді в очі, стає зрозуміло, що якби будь - хто з депутатів зініціював таке перейменування, то це б викликало особливий резонанс в тих шарах суспільства, де ці 59 молодих хлопців і дівчат не вважаються героями чи такими, хто заслуговує на увагу. А цей резонанс супроводжувався б закидами типу «замість того, щоб дороги ремонтувати вони вулиці перейменовують» чи «замість того, щоб налагоджувати тепло- та водопостачання вони вулиці перейменовують».
Ще один закид - зіпсовані фасади та стаття «Хуліганство» за зняття табличок. До моменту проведення акції на вулиці була одна табличка - і активісти усвідомлювали відповідальність, котру вони на себе брали. А щодо фасадів - якби житлово - комунальні контори працювали і вирішили вивісити таблички, то вони теж б попсували фасади.
Щодо побажань мешканців: з перевірених джерел нам відомо, що саме на цій вулиці великий відсоток контингенту, аналогічний тому, котрий 70 років тому присуджував смертні вироки героям, тому їхні бажання не є для нас пріоритетними.
Також ми хочемо заперечити той факт, що ніхто не хотів виходити на контакт з журналістами. Ми заявляємо: єдине повідомлення від журналістів ЗІКу ми отримали за 7 годин до ефіру і не мали фізичної можливості відповісти їм.
І на останок - ми не фанатики! Ми прості люди, котрі хочуть відповідати тим щаблям стандарту, котрі були поставлені нашими славними попередниками, а це - віра, мужність, любов та розуміння, бо «вони були страшними для тодішньої влади, адже в них була надзвичайна енергія - енергія Віри, що підносила, енергія Надії, що додавала сил та енергія Любові, що закріпляла у їхніх серцях тяжіння до розвитку, до кращого життя, до визволення.»
Нижче текст звіту:
«В ніч з 17 на 18 січня групою молодих націоналістів була проведена акція вшанування пам'яті жертв "Процесу 59 - ти". Молоді люди перейменували вулицю Гвардійську (бічна Вітовського) на вул. Юнацтва ОУН, як данина тим молодим оунівцям. Молоді націоналісти пояснили свій вчинок такими словами:
"70 років… Невеликий відрізок для історії. Але достатній для того, щоб збудувати та розвалити державу. Достатній для того, щоб забути. Забути тих, хто був незручним для влади, для офіціозу, для всіх. Ворохобники, котрі тільки нагнітали ситуацію. Молоді максималісти, котрі бачать все в чорно-білих тонах. Вони були страшними для тодішньої влади, адже в них була надзвичайна енергія - енергія Віри, що підносила, енергія Надії, що додавала сил та енергія Любові, що закріпляла у їхніх серцях тяжіння до розвитку, до кращого життя, до визволення.
Восени 1940-го року, радянська влада вирішила показати, що вона легко може знищитити будь-який опір. НКВДисти заарештували 59 молодих націоналістів... Протягом чотирьох місяців тривало слідство над молодими хлопцями і дівчатами - віком від 15 до 28 років. Методи у слідчих не мінялися - стандартний нічний набір з тілесних катувань, психологічного тиску, підсилання рідних і т.д. Але вони були незламними.
І от 15 - 18 січня 1941 року відбулося судове засідання у приміщенні НКВД (зараз СБУ на вул. Вітовського). Незважаючи на всі пережиті події, всі 59 одноголосно заявили, що до останнього подиху будуть боротися з радянськими окупантами. Спочатку до смертної кари засудили 42 з 59-ти, але потім після "пом'якшення кари" розстріляли 19 Оунівців, 24-рьом дали 10 років заслання - решті 5 років. Незважаючи на вироки, багато членів так і не повернулися з заслання, а дехто повернувся через 15 - 20 років.
Радянські окупанти забороняли будь - які згадки про розправу, але кровна пам'ять зробила свою справу і ми потроху згадуємо.
Нащадки тих слідчих зараз хочуть замилити нам очі - згадати про них одним днем і знову кинути в забуття. Вони збираються відкрити виставку і зі спокійною совістю піти додому вулицею, яка ще досі названа в честь тієї катівської касти??
Вони занадто далеко зайшли. Ми цього не дозволимо. Ті 59 молодих сердець живуть в нас, надихають нас, спонукають нас. Ми зможемо відстояти Львів, а тоді і всю Україну. В пам'ять про них! З надією на майбутнє!"
Ми закликаємо не вживати назви "вул. Гвардійська" і при можливості закликати своїх знайомих, друзів, рідних називати цю вулицю вулицею Юнацтва ОУН. Віддайте шану героям.»
Отже: Ми ставили собі на меті привернути увагу громадськості до вшанування пам’яті жертв процесу 59-ти. Дату акції підібрали не випадково: 17 січня у Львові відкрили виставку присвячену 70 - тій річниці цих подій, але, як ми і підозрювали , про виставку, як і про самих жертв пам’ятали один день.
Вшанування пам’яті - це не покладання квітів та довгі промови на могилах. Вшанування пам’яті - це акт вияву любові, поваги, розуміння та готовності до наслідування. Сухий львівський офіціоз не зміг запропонувати цього героям, тому ініціативу перебрали на себе молоді хлопці та дівчата.
Акція відбувалася в ніч з 17 на 18 січня. Через декілька днів на окремих сайтах з’явилися звіти, в яких окреслювалася мета та причини такого вчинку. Наприкінці звіту були слова: «Ми закликаємо не вживати назви "вул Гвардійська" і при можливості закликати своїх знайомих, друзів, рідних називати цю вулицю вулцею Юнацтва ОУН. Віддайте шану героям.»
Але через брак ресурсів акція не набула розголосу і, відповідно, головне завдання не було виконане до кінця - громадськість не стала бойкотувати попередню назву.
Через місяць - 14 лютого 2011 року в ефірі телеканалу ЗІК ця акція була відверто облита брудом, прирівняна до банальних безґрунтовних актів вандалізму з закидами про невикористану можливість легітимного вирішення питання. Але чомусь ніхто не згадав, що діючим законодавством визначено ліміт - міська влада може перейменувати одну вулицю в рік. Також, якщо дивитись правді в очі, стає зрозуміло, що якби будь - хто з депутатів зініціював таке перейменування, то це б викликало особливий резонанс в тих шарах суспільства, де ці 59 молодих хлопців і дівчат не вважаються героями чи такими, хто заслуговує на увагу. А цей резонанс супроводжувався б закидами типу «замість того, щоб дороги ремонтувати вони вулиці перейменовують» чи «замість того, щоб налагоджувати тепло- та водопостачання вони вулиці перейменовують».
Ще один закид - зіпсовані фасади та стаття «Хуліганство» за зняття табличок. До моменту проведення акції на вулиці була одна табличка - і активісти усвідомлювали відповідальність, котру вони на себе брали. А щодо фасадів - якби житлово - комунальні контори працювали і вирішили вивісити таблички, то вони теж б попсували фасади.
Щодо побажань мешканців: з перевірених джерел нам відомо, що саме на цій вулиці великий відсоток контингенту, аналогічний тому, котрий 70 років тому присуджував смертні вироки героям, тому їхні бажання не є для нас пріоритетними.
Також ми хочемо заперечити той факт, що ніхто не хотів виходити на контакт з журналістами. Ми заявляємо: єдине повідомлення від журналістів ЗІКу ми отримали за 7 годин до ефіру і не мали фізичної можливості відповісти їм.
І на останок - ми не фанатики! Ми прості люди, котрі хочуть відповідати тим щаблям стандарту, котрі були поставлені нашими славними попередниками, а це - віра, мужність, любов та розуміння, бо «вони були страшними для тодішньої влади, адже в них була надзвичайна енергія - енергія Віри, що підносила, енергія Надії, що додавала сил та енергія Любові, що закріпляла у їхніх серцях тяжіння до розвитку, до кращого життя, до визволення.»
Нижче текст звіту:
«В ніч з 17 на 18 січня групою молодих націоналістів була проведена акція вшанування пам'яті жертв "Процесу 59 - ти". Молоді люди перейменували вулицю Гвардійську (бічна Вітовського) на вул. Юнацтва ОУН, як данина тим молодим оунівцям. Молоді націоналісти пояснили свій вчинок такими словами:
"70 років… Невеликий відрізок для історії. Але достатній для того, щоб збудувати та розвалити державу. Достатній для того, щоб забути. Забути тих, хто був незручним для влади, для офіціозу, для всіх. Ворохобники, котрі тільки нагнітали ситуацію. Молоді максималісти, котрі бачать все в чорно-білих тонах. Вони були страшними для тодішньої влади, адже в них була надзвичайна енергія - енергія Віри, що підносила, енергія Надії, що додавала сил та енергія Любові, що закріпляла у їхніх серцях тяжіння до розвитку, до кращого життя, до визволення.
Восени 1940-го року, радянська влада вирішила показати, що вона легко може знищитити будь-який опір. НКВДисти заарештували 59 молодих націоналістів... Протягом чотирьох місяців тривало слідство над молодими хлопцями і дівчатами - віком від 15 до 28 років. Методи у слідчих не мінялися - стандартний нічний набір з тілесних катувань, психологічного тиску, підсилання рідних і т.д. Але вони були незламними.
І от 15 - 18 січня 1941 року відбулося судове засідання у приміщенні НКВД (зараз СБУ на вул. Вітовського). Незважаючи на всі пережиті події, всі 59 одноголосно заявили, що до останнього подиху будуть боротися з радянськими окупантами. Спочатку до смертної кари засудили 42 з 59-ти, але потім після "пом'якшення кари" розстріляли 19 Оунівців, 24-рьом дали 10 років заслання - решті 5 років. Незважаючи на вироки, багато членів так і не повернулися з заслання, а дехто повернувся через 15 - 20 років.
Радянські окупанти забороняли будь - які згадки про розправу, але кровна пам'ять зробила свою справу і ми потроху згадуємо.
Нащадки тих слідчих зараз хочуть замилити нам очі - згадати про них одним днем і знову кинути в забуття. Вони збираються відкрити виставку і зі спокійною совістю піти додому вулицею, яка ще досі названа в честь тієї катівської касти??
Вони занадто далеко зайшли. Ми цього не дозволимо. Ті 59 молодих сердець живуть в нас, надихають нас, спонукають нас. Ми зможемо відстояти Львів, а тоді і всю Україну. В пам'ять про них! З надією на майбутнє!"
Ми закликаємо не вживати назви "вул. Гвардійська" і при можливості закликати своїх знайомих, друзів, рідних називати цю вулицю вулицею Юнацтва ОУН. Віддайте шану героям.»