Интервью UA Першому перед премьерой "ЛУГАНСК. Полюс отчуждения"
Луганськ. Полюс відчуження
16 червня 2015
Нині на територію Луганська майже неможливо дістатися українському журналістові. А представників російських ЗМІ у місті вітають із розпростертими обіймами.
Колишній харків’янин, а нині - російський тележурналіст і позаштатний кореспондент телеканалу РБК-ТВ Ігор Матюпатенко скористався сприятливим ставленням самопроголошеної влади Луганська до російських медій, аби зняти відвертий репортаж про те, що насправді відбувається на вулицях міста - без пропаганди та власних оцінок. Його документальний фільм "Луганськ. Полюс відчуження" цієї п’ятниці, 19 червня, покаже UΛ:Перший - о 22:00.
Про своє перебування в окупованому Луганську і внутрішню потребу побачити на власні очі все, що там відбувається, спілкування із сучасним "особістом" та своє звільнення з російського ТБ через незгоду з офіційною позицією телеканалу Ігор Матюпатенко розповів у інтерв’ю.
Ігоре, чим Вас, російського журналіста, зацікавила українська тема?
Взагалі я харків’янин і більшу частину свого життя прожив в Україні. У 1999 році я поїхав до Москви, де працював на різних телеканалах, але у мене в роботі завжди була присутня українська тема. Не знаю, випадково чи ні, але я постійно намагався про це говорити. Для мене ніколи не стояло питання вибору між інформацією, яка офіційно прийнята в Росії, і тими подіями, які реально відбуваються в Україні. Наприклад, коли була Помаранчева революція, я був її палким прихильником. Україна - це моя батьківщина, а я - українець. Коли їхав працювати до Москви, це були часи правління Кучми - м’яко кажучи не найкращі: коли закручували гайки, була цензура, а опозиційні настрої не заохочувались. Але і в Росії після 1999-го року, коли Путін прийшов до влади, теж усе почало швидко змінюватись. Я - за справедливість і правду, тому в цій ситуації для мене не було альтернативи, окрім поїхати на окуповані території і побачити, що там відбувається, на власні очі. Бо, по-перше, там немає українських журналістів, а те, що знімають російські - мене не влаштовує. По-друге, на мою думку, є такі речі, які можна відчути лише якщо ти українець, а журналіст, який приїжджає з іншої країни - завжди залишається стороннім спостерігачем. Ця тема, що називається, вистраждана, бо все, що відбувається у Криму та на Донбасі - для мене така ж відкрита рана, як для кожного українця. Я шукав можливість це зробити. Розумів, що як фрілансера мене навряд чи акредитували б, тож звернувся до телеканалу РБК. Він достатньо об’єктивний, і я вирішив, що не поступлюся своїм сумлінням, якщо зніму репортаж на економічну тематику для них, а з основного матеріалу зроблю окремий документальний фільм.
Продолжение интервью UA Першому здесь: http://1tv.com.ua/news/channel/69636
Фильм "ЛУГАНСК. Полюс отчуждения"
16 червня 2015
Нині на територію Луганська майже неможливо дістатися українському журналістові. А представників російських ЗМІ у місті вітають із розпростертими обіймами.
Колишній харків’янин, а нині - російський тележурналіст і позаштатний кореспондент телеканалу РБК-ТВ Ігор Матюпатенко скористався сприятливим ставленням самопроголошеної влади Луганська до російських медій, аби зняти відвертий репортаж про те, що насправді відбувається на вулицях міста - без пропаганди та власних оцінок. Його документальний фільм "Луганськ. Полюс відчуження" цієї п’ятниці, 19 червня, покаже UΛ:Перший - о 22:00.
Про своє перебування в окупованому Луганську і внутрішню потребу побачити на власні очі все, що там відбувається, спілкування із сучасним "особістом" та своє звільнення з російського ТБ через незгоду з офіційною позицією телеканалу Ігор Матюпатенко розповів у інтерв’ю.
Ігоре, чим Вас, російського журналіста, зацікавила українська тема?
Взагалі я харків’янин і більшу частину свого життя прожив в Україні. У 1999 році я поїхав до Москви, де працював на різних телеканалах, але у мене в роботі завжди була присутня українська тема. Не знаю, випадково чи ні, але я постійно намагався про це говорити. Для мене ніколи не стояло питання вибору між інформацією, яка офіційно прийнята в Росії, і тими подіями, які реально відбуваються в Україні. Наприклад, коли була Помаранчева революція, я був її палким прихильником. Україна - це моя батьківщина, а я - українець. Коли їхав працювати до Москви, це були часи правління Кучми - м’яко кажучи не найкращі: коли закручували гайки, була цензура, а опозиційні настрої не заохочувались. Але і в Росії після 1999-го року, коли Путін прийшов до влади, теж усе почало швидко змінюватись. Я - за справедливість і правду, тому в цій ситуації для мене не було альтернативи, окрім поїхати на окуповані території і побачити, що там відбувається, на власні очі. Бо, по-перше, там немає українських журналістів, а те, що знімають російські - мене не влаштовує. По-друге, на мою думку, є такі речі, які можна відчути лише якщо ти українець, а журналіст, який приїжджає з іншої країни - завжди залишається стороннім спостерігачем. Ця тема, що називається, вистраждана, бо все, що відбувається у Криму та на Донбасі - для мене така ж відкрита рана, як для кожного українця. Я шукав можливість це зробити. Розумів, що як фрілансера мене навряд чи акредитували б, тож звернувся до телеканалу РБК. Він достатньо об’єктивний, і я вирішив, що не поступлюся своїм сумлінням, якщо зніму репортаж на економічну тематику для них, а з основного матеріалу зроблю окремий документальний фільм.
Продолжение интервью UA Першому здесь: http://1tv.com.ua/news/channel/69636
Фильм "ЛУГАНСК. Полюс отчуждения"
Click to view