з життя. 28.04.2012
Останній потяг до мого міста відправляється о 22:11.
За 15 хвилин до цього приходжу на станцію.
Квиток можна придбати тільки через автомат, тому що каса вже не працює.
Автомат приймає тільки картки, хоча отвори для готівки також є.
Вставивши картку та провівши на моніторі необхідні операції для купівлі бажаного квитка - автомат видає тільки чек про спробу купівлі та повідомляє, що на даний момент нема контакту із центральною системою.
Ладно, думаю, куплю квиток в кондуктора.
За якийсь час приходять двоє дівчат і також відходять від автомата без квитка.
Згодом підходить одна парочка - і знову нічого.
Приїхав потяг із Болоньї і всі ми п'ятеро сідаємо в один вагон.
Ніхто не виявляє особливого бажання шукати за кондуктором, як це передбачають правила італійської залізниці у даному випадку.
Двоє дівчат витягають зі своїх сумочок різні тюбики та баночки і починають потрохи наносити їх вміст на своє обличчя дивлячись крізь вікно на нічну Італію.
Надходить молодий хлопець в зелено-синьому піджаку, кондуктор, та одразу ж питає про квиток у дівчат, які своїм вечірнім припудруванням носика та всього іншого зайняли чотири крісла.
У відповідь почув, що квитковий апарат на станції не працював.
- Добре, тоді ви мене не бачили, - та пішов далі.
В цьому вагоні квитки він більше ні в кого не перевіряв.
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Обідній час.
На вулицях порожньо.
Проходжу повз чоловіка, який повільно йде під арками. Позаду нього жінка із дитиною розглядає вітрини магазинів.
- Любий! Ходи подивишся, яке гарне плаття!
У відповідь мовчання.
- Та ходи подивишся. Магазин все одно закритий, отже небезпеки нема.
За 15 хвилин до цього приходжу на станцію.
Квиток можна придбати тільки через автомат, тому що каса вже не працює.
Автомат приймає тільки картки, хоча отвори для готівки також є.
Вставивши картку та провівши на моніторі необхідні операції для купівлі бажаного квитка - автомат видає тільки чек про спробу купівлі та повідомляє, що на даний момент нема контакту із центральною системою.
Ладно, думаю, куплю квиток в кондуктора.
За якийсь час приходять двоє дівчат і також відходять від автомата без квитка.
Згодом підходить одна парочка - і знову нічого.
Приїхав потяг із Болоньї і всі ми п'ятеро сідаємо в один вагон.
Ніхто не виявляє особливого бажання шукати за кондуктором, як це передбачають правила італійської залізниці у даному випадку.
Двоє дівчат витягають зі своїх сумочок різні тюбики та баночки і починають потрохи наносити їх вміст на своє обличчя дивлячись крізь вікно на нічну Італію.
Надходить молодий хлопець в зелено-синьому піджаку, кондуктор, та одразу ж питає про квиток у дівчат, які своїм вечірнім припудруванням носика та всього іншого зайняли чотири крісла.
У відповідь почув, що квитковий апарат на станції не працював.
- Добре, тоді ви мене не бачили, - та пішов далі.
В цьому вагоні квитки він більше ні в кого не перевіряв.
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Обідній час.
На вулицях порожньо.
Проходжу повз чоловіка, який повільно йде під арками. Позаду нього жінка із дитиною розглядає вітрини магазинів.
- Любий! Ходи подивишся, яке гарне плаття!
У відповідь мовчання.
- Та ходи подивишся. Магазин все одно закритий, отже небезпеки нема.