(no subject)
Часта зміна місця проживання таки вибиває з колії.
Із колії життєвої.
Рим - Генуя - Івано-Франківськ - Луцьк - Одеса - Київ - Тернопіль - Львів - Стрий - Мукачеве ... Венеція - Падова.
І якщо раніше мені це подобалося, то тепер хочеться вже чогось стабільного. Хоча поїздки та подорожі виключати з мого графіку аж ніяк не збираюся.
Минулий рік, після закінчення мого навчання в Римі, був багатий на поїздки, події, досвіди та переживання... Був шаленим... Дуже шаленим...
Але разом з цієї шаленістю мені з перемінним успіхом вдалося втілити в життя все заплановане мною та покірно прийняти те, у що Життя вносило свої корективи. За минулий рік я мав "шанс" декілька разів завершити перебування на нашій планеті, не з моєї ініціативи, ясна річ (маю на увазі тільки ті випадки про котрі мені відомо; не виключено, що були ще й невідомі випадки). Однак Життя дарувало мені життя. Дарувало, очевидно, для якоїсь місії, для того, щоб щось зробити чи, принаймні, залишити після себе слід.
Так, то правда, що на моїх скронях за цей рік збільшилася кількість сивих волосин, але й правдою є те, що збільшилася і кількість друзів, приємних знайомств, розвіртуалізацій, додалося трохи мудрості і досвіду, а головне, що встиг зустрітися з багатьма друзями та знайомими, яких знав до цього часу у своєму житті.
Жити варто!
Варто жити незважаючи на всі ті втрати, які приходять до нас досить часто несподівано та підступно. І нехай ця підступність забирає від нас все, що хоче. Поки живемо - доти варто творити та милуватися своїм життям та радіти життю інших людей і створінь поруч із нами.
Життя - це найдорожче, що ми маємо в цьому житті. Перепрошую за тавтологію.
За цей час назбиралося багато матеріалу (різного), який хочеться викласти в свій ЖЖурнал і на що чомусь впродовж цього року не вистачало часу.
Тепер, маючи відносну стабільність, старатимусь вдихнути нове життя у свій блог та маю намір в недалекому майбутньому перенести оті всі мої роздуми та подорожі, все побачене, почуте та пережите мною на окремий сайт.
Основою для написання оцих роздумів стала книга, яку я сьогодні випадково (чи справді випадково?) побачив у мережі книгарень Feltrinelli в італійському місті Падова. Назва книга є: „Легенди та народні розповіді регіону Венето”. Регіону, в якому я тепер проживаю.
І першою розповіддю, яку прочитав із цієї книги, стала розповідь, на котру випадково (знову ця випадковість!) натрапив, відкривши книгу навмання.
Назва розповіді є досить простою: Смерть (La Morte).
Далі наводжу текст розповіді українською мовою у власному довільному переданні та італійський оригінал.
Висновки після прочитання робіть самі.
Висновком для мене було: залишити слід після себе у цьому житті.
Смерть
Коли Адам згрішив, з’ївши фрукт Добра і Зла, Господь змушений був створити Смерть. Однак Смерть не бажала приймати свою місію.
„Прошу Тебе, Господи, не змушуй мене вбивати людей! Всі ненавидітимуть мене. Щоразу, коли я приходитиму в дім, щоби вбити когось - його родичі мене проганятимуть. Яке життя мене очікує?! Я буду проклята всіма! А зрештою, Господи, люди є твоїми створіннями. Тому й сам подумай над тим, в який спосіб їх умертвити. Я не згоджуюся з цим твоїм бажанням!”
Таким чином Смерть продовжувала турбувати Господа, який в той час був зайнятий іншими справами.
„Будь спокійною, Смерте. Ніхто в світі не задумуватиметься над тим, щоби звинуватити саме тебе в закінченні життя якогось створіння. Казатимуть, що виною цьому є вік; холод; спека; їжа; падіння; медицина, яку прийняла людина чи яку відмовилася прийняти. У всякому разі вина буде саме медика.”
З того часу Смерть добровільно прийняла його завдання і зразу ж взялася до роботи. Без огляду на відпочинок чи святкування. Для неї не існувало ні робочих днів, ні неділь, ні призначених святкувань.
Вона почала косити життя людей неначе той косар в полі.
La Morte
Quando Adamo ebbe peccato, mangiando la mela del Bene e del Male, il Signore fu costretto a creare la Morte. Ma la Morte non voleva accettare la sua missione.
«Per caritа, Signore, non mi fate uccidere gli uomini! Tutti mi odieranno, ogni volta che mi presenterò in una casa per ammazzare qualcuno, i suoi parenti mi cacceranno. Che vita mi toccherà fare, maledetta da tutti. E poi, Signore, gli uomini sono creature tue. Pensaci tu, cerca un'altra maniera per farli morire. Io non accetto». Insomma, continuava a disturbare il Signore che in quei giorni aveva il suo bel daffare.
«Sta tranquilla, Morte, nessuno al mondo penserà di dare la colpa a te della fine di una creatura. Tutti diranno che la colpa è dell’età, del freddo, del caldo, del cibo che uno non ha digerito, di una caduta, di una medicina presa o che non ha voluto prendere. Soprattutto, la colpa sarà del medico».
Allora la Morte accettò il suo incarico volentieri e si è messa al lavoro subito, senza badare al riposo, alle feste. Per lei non ci sono giorni di lavoro, né feste comandate, né domeniche. Taglia la vita dell’uomo come il falciatore l’erba del prato.
картинки взяті з книги