Надо Федя, надо або Пригоди на ШУРіку
7-8 серпня 2010 група в 4 чоловіка зробила виїзд в Хмельницьку область для первинного дослідження Шепетівського укріпрайону лінії СТаліна. Нижче міститься повний текст звіту з фотографіми ;)
«Планується похід на липень по Шепетівському Укріпленому Району - фрагменту "лінії Сталіна". В УРі побудовано 137 (?а може встигли всі 163?) споруд в чотирьох вузлах оборони (ВО). Інакше - в 15 опорних пунктах (ОП). Більш менш досліджено і описано поки що лише 18 споруд (не маю на увазі дослідження місцевими жителями - доречі, нашими потенційними "язиками") - переважно довгочасних вогневих точок ("дотів") Побудований ШУР в 1941 році, але не встиг бути укомплектованим для ведення оборонних бойових дій, тому практично всі споруди залишилися непошкодженими .
Протяжність УРу близько 100км. Завданням буде знайти на місцевості розташування якомога більшої кількості споруд і зробити якісний фотоматеріал, в тому числі щоб зробити звіт і порадувати фортифікаторів СНД.
Потрібен буде один жпс для визначення координат дотів. Лопата, думаю, непотрібна - дещо хотілося би розчистити, але це не по нашому фаху. Взагалі треба буде надзвичайно уважно дивитися собі під ноги. Ліхтарів повинно бути чим побільше, а от факели, сірники і запальнички всередині будуть заборонені.
Дотами похід не обмежиться, ще буде декілька цікавинок іншого роду.»
П.С. Вище написане взято із теми обговорення поїздки на рівненському вело форумі: http://rivelo.com.ua/forum/viewtopic.php?f=35&t=477&start=0
А тепер власне про саму поїздку. Збір було визначено на 6 годинку ранку 7 серпня 2010 року, хоча можна було б і на 5 чи навіть 4 годині, бо спека в цей день була ще та. Біля «Відіну» зустрівся з Валіком, з яким поїхали на зустріч з ініціатором поїздки та його бать ком в Колоденку. Біля автодрому зустріли Андрія (Tarsen) і його батька Сергія. В планах на перший день поїздки був наступний маршрут.
Колоденка -Порозове, нічого особливого крім як бруківки та підйому в гору.
Тайкури (католицький костел, старе польське кладовище, руїни замку), досить старе село засноване в 1614 році. Замок розвалений вщерть, католицький костел хоч і являється архітектурною пам’яткою знаходиться в повному запущені, на старе кладовище не заїжджали, але помітно зберігся в’їзд до нього у вигляді стовпів на яких очевидно колись кріпилися ворота.
Доїзд до наступного села почав нові перші враження про маршрут в якому по планам 90% дорожнього покриття не було або це були ґрунтовки чи гра війки. З горем пополам по ще не зораному полі переїхали кордон районів і направилися в наступний пункт.
Новосілці (залишки замку, від якого лишилися лише вали), саме село колись було дуже потужним колгоспом-мільйонером про що свідчать розміри та шляхове покриття, до речі на підїзді в село є джерело, яке було б непогано іншим разом розчистити.
Доїзд до наступного пункту пролягав через чудернацьку дорогу в кукурудзі та з не менш привабливим пейзжами.
Вільгір (залишки давньомуського городища XI-XIII ст., де лише по табличці пам’ятка археології здогадалися що це саме воно). У Вільгорі сталася перша «втрата», під час збирання наплічником скинув велокомп, який потім благо по фотографіям J стоянки і розташуванню велосипедів благополучно знайшли. У Вільгорі перетнули р. Горинь через навісний місток і вирушили полями далі.
Михалківці, тут в принципі як і в кожному селі заїхали до церкви, правда вік досить непоганий як на мене адже церква дерев’яна, а побудована в 1740 р. Неподалік від церкви заправляємося яблуками та грушками і топимо далі.
Наступний пункт Милятин. Нічого особливого, по «дорозі» інакше це ніяк не назвати :) проїжджаємо кар’єр як визначили по видобутку якихось фосфатних природних добрив. Далі був просто пісєцовий доїзд до наступного пункту на кородоні Рівненської та Хмельницької областей, дороги там взагалі немає і у кращому випадку швидкість порядку 12-14 км/год була дуже великою.
Далі були Бадівка, Мощаниця, ну і на кінець Ст. Кривин, хоч що порадувало то це дорога по який ми їхали. В Ст. Кривині зупинилися поповнити водні запаси та попоїсти морозива. Тут я з кінцями прої… загубив свої мегакласні велоокуляри. По планам тут були відвідини ландшафтного парку 1799 архітектора Діонісія Міклера. Тут вже кінцево починаю вибиватися із сил так як із-за хмар знову виперлося сонце та й тримати темп після перерви в катанні і слабої вкатаності за трьома чуваками на дорожніх велосипедах з 28’’ гумою було напряжно і дуже сильно. На виїзді з міста прикупили пельменів на обід і почимчикували до Голубих озер (до самого найбільшого з них), що знаходиться біля с. Стригани.
Приїхавши на озеро,десь о 14,00, уявіть яка була спека і як нам було «кайфово» крутити педалі L,не здивувалися величезній кількості людей які тут матрасили але в більшій мірі піжамили, бо матрасити приїхали мабуть тільки ми одні J. Зібравши трохи сухостою було зварено пельмені незабаром закинуто все це до «заправного баку», так як 75 км по такому маршруту проїхали без серйозних дозаправок. На залишках багаття закип’ятили воду і заварили зеленого смачненького чайку і вжили його з цукерками. Само собою встигли накупатися не сказати що досхочу але втому вдалося трохи зняти. Трохи полежали почекавши доки спаде спека і почали збиратися десь о 17 годині.
І так слід пункт призначення був оцей об’єкт: «Колишній палац Четвертинських. Збудований у 1904 році за проектом німецького архітектора. Мав бальну залу, служив своєрідним культурним центром для місцевої шляхти... Після революції - сільрада. Потім - санаторій. Німці ніяк не використовували його; за легендами місцевих краєзнавців - партизанський госпіталь. У 1944 році саме біля цього будинку Антон Одуха особисто розстрілював полонених бійців УПА. За спогадами Ганни Дмитрівни Тарасюк (родом з Лисчого, працювала в будинку у 1952-1982 роках), тут знаходилася школа механізаторів, гуртожиток працівників торфорозробок, санаторій для туберкульозних хворих (залишки санаторію - далі на фото). Під час будівництва ХАЕС використовувався для нічліга поляками-"човниками". У 1990 році тут були відпочивали зміни дітей з Ізраїлю. Нині - напівзруйнований». Насправді на місці не знайшли нічого особливого, трохи залишків недобудов совдепії, які заховані за величезним парканом. Зате вдалося зловити двох язиків-старожилів, які трохи присіли нам на вуха J. Слід пункт було с. Крупець де власне і почалося обслідування довгоочікуваних ДОТів - - ОП «ІІ» (Крупецький вузол).
Нас направили в кінець села до колишнього колгоспу, який окупували МПП (малі приватні підприємства). Поряд джерела з дуже смачною і холоднющою водою знаходився перший ДОТ. Він був дуже захищений кропивою, як по висоті досягала більше 2 м і тут прийшлося перевдягатися. Попутно дехто ;) умудрився зачепити водонапірну башту поруч і з неї почала раптово литися вода, але Сергій задраїв пробоїну як досвідчений моряк-підводник J. Отже перший дот купа вражень, так як ті доти які я бачив раніше в Криму та у нас на Поліссі відрізняються конструкцією доволі сильно. Це був один з небагатьох дотів де були не спиляні металеві східці і можна було потрапити без особливих зусиль на «другий поверх». По розповідям місцевих поруч в невеличкому сосняку знаходилося ще два. Їх пошуки особливо останнього, виявилися цілою пригодою. Один з ДОТів було неважко визначити по сморіду, який видавала туша мертвої собаки в радіусі 100 м. Інший був в центрі лісочку дуже хитро замаскований. Провели фото сесію по ДОТам і гайда шукати місце для ночівлі. Поки шукали третій ДОТ Валік встиг проїхатися по селу та купити картоплі на вечерю.
А в цей час почала погримувати та накрапав невеличкий дощик, тому вирішено було шукати місце ночівлі та провести закупку провіанту на сніданок. Відправилися в найближчий магазин купили кавунчика, вівсянки, згущенки, хлібу і звичайно свіженького «Сангушка».
Вирішено було заночувати в полі за з/д переїздом в с. Крупець, в полі. Стоянку вибрали як потім виявилося біля котловану який призначався для будівництва ДОТу J. Стали на бівак, з’їли кавуна, бо пити воду цілий день надоїло )))) Назбирали більш-менш гідного для запікання картоплі з салом (ням-ням) хмизу. Вечеря пройшля як завжди в розмовах та байках, під смачне славутське пиво та не менш смачну картоплю зі апетитним «бочком» запеченими у фользі. Лягли рано в 22,30.
Вночі спали в палатках без спальників, про що далося в знаки десь о 2 ночі, коли піднявся вітер і потягнуло сирістю, прийшлося вдягнути теплі шкарпетки та кофту.
Підйом супроводжувався під веселе тріскотіння хмизу на вулиці як це завжди відбувається в таких випадках, адже завше знайдеться ранкова пташка яка будить весь табір))
Під досить палюче сонце як на 8-9 ранку розвели вогонь, зварили вівсянку в яку з успіхом додали родзинок та згущенки (знову облизуюся). Запивши все зеленим чаєм вирушили далі.
Нам потрібно було знову туди звідки ми приїхали - за залізничну колію. Добиралися туди весело, адже не доїхавши буквально 100 м до переїзду вирішили штурмувати лісову посадку))). Всі знайдені доти знаходили в буряковому полі крім одного. Підступи до них надійно охороняли кущі терену та кропива. Відфоткавши 3 доти подалися далі обслідувати територію. Знову повернулися до продавця кавунів по дорозі і вже перетнувши переїзд більше не пересікали залізницю. Угамувавши спрагу кавуном та розпитавши місцевих де є ДОТи іпорулили по так вже звичним піщаним хмельницьким дорогам. Перші ознаки ДОТу біло помічено на бобово-рапсовому полі, куди прийшлося телепати пішки, на жаль шуканого та не виявилося а був лише зарослий котлован. Наступний точно вже знаходився в полі серед бобових насаджень вистою не менше півметра і на відстані 250-300 м від дороги. Потім прокотившись ще зачепили пару об’єктів, в кінці вже їх було так багато що вирішили взяти до уваги лише два поруч нас. Один виявився на місці а інший був лише котлованом. Тут зробили групове фото і вирушили додому.
Як раз біля останнього досліджуваного ДОТу нас обігнала бабуля на «Україні», які так аж і не вдалося наздогнати (аццкая бабко!!!:) ). З околиць с. Крупець та Волиця вирушили до с. Лисиче і далі по маршруту Головлі, Хоняків, Нараївка (по дорозі до якої знову почало боліти коліно і останні 40-45км подорожі прийшлося крутити педалі через не дуже приємний біль). А далі пішли грунтовки з неймовірно афігенським накатом, де іноді вдавалось курити по прямі 25-30 км/год і це при тому що в мене боліло коліно. Проїхали с. Глибочок, Жаврів, заскочили в Бочаницю кпили морозива та сардини на вечірній перекус. Потім полетіли в ґрунтовкою в Бугрин, а в цей час нас наздоганяла хмара яка дала про себе ще знати в Нараївці. По дорозі хотіли заїхати подивитися на давнє руське поселення та його вали але таки та хмара вказувала шо ну його нафіг)) Перед с. Башине в полі при дорозі помітили пам’ятний знак огороджений та опоряджений, як виявилося тут в під час ВВВ було с. Борщівка, яке повністю знищили фашистські загарбники а село було з польскої общини, яка в роки незалежності країни поставила тут цей хрест.
Між Бугрином та Угільцями проїжджаючи лісом нас наздоганяє хмара і ми оперативно стаємо в лісі та організовуємо перекриття з тенту моєї платки яка благо була з самого верху. Поки йшов дощ ми якраз смачно перекусили і трохи відновили сили перед кінцевим фінішним спуртом.
Проїхали Бугрин і як виявилося за вже за Бугрином в Посягві дощу зовсім не було, що дуже порадувало адже нам ще потрібно було здолати грунтівку від Мятина, яка славиться своєю непроїзджабельністю в дощовий період. В кінці подорожі порадував спуск по грунотвці перед самою Колоденкою, декому вдалося вкрутити до 50 км/год J. Заїхавши в центр старої Колоденки ми попрощалися з Андрієм та його батьком, а Валік погодився довезти тент, який був у нього в карематі до мого під’їзду. Лишлося подолати три гірки, які долалися лише натому що я вже поряд дому ,а біль в коліні був як належне до цього всього. По дорозі навіть вже прийшлося включити фару та маячок і ось в22,30 я вдома, а планував в 20,00 )))))))))).
І так результат поїздки: загальний кілометраж: 170 км (1-й день - 90 км, 2-й-80 км), Максимальна швидкість 52 км/год, середня досить непогана враховуючи дороги першого дня - 13,5 км/год. Загальний час в дорозі не скажу бо щось велокомп викаблучується. Шляхове покриття 10-% асфальт, 90%- все що тільки можна було попробувати із покриття, це і пісок, лісова дорога, польова дорога з глини, лугові дороги , де й самої то дороги немає, утрамбовані грунтовки ака автобан, гравійки, бруківка, коротше було дуже весело.
Зняті координати і фідфотографовані 12 точок Крупецького ОП, з них 9 цілих дотів, 3 непобудованих, 6 раніше не нанесених на доступних на сьогодні схемах і картах.
На Вікімапії з’явилося декілька цікавих туристу об'єктів - "замчисько" князів Острозьких в Новосілках, ще одна переправа через Горинь, якої "так не вистачало" - у Вільгорі , пару городищ і т.д..
Результати по дотам скромні, причин багато - спека, багато часу пішло на грунти, багато часу на пошуки дотів в сосновому лісі. Ще хтось в полі посадок понасаджував, що обмежує видимість І багато "обманок" - чагарів схожих здалеку на об'єкт. А є дот чи нема - зрозуміло тільки коли залізеш в кущі і кропиву.
«Планується похід на липень по Шепетівському Укріпленому Району - фрагменту "лінії Сталіна". В УРі побудовано 137 (?а може встигли всі 163?) споруд в чотирьох вузлах оборони (ВО). Інакше - в 15 опорних пунктах (ОП). Більш менш досліджено і описано поки що лише 18 споруд (не маю на увазі дослідження місцевими жителями - доречі, нашими потенційними "язиками") - переважно довгочасних вогневих точок ("дотів") Побудований ШУР в 1941 році, але не встиг бути укомплектованим для ведення оборонних бойових дій, тому практично всі споруди залишилися непошкодженими .
Протяжність УРу близько 100км. Завданням буде знайти на місцевості розташування якомога більшої кількості споруд і зробити якісний фотоматеріал, в тому числі щоб зробити звіт і порадувати фортифікаторів СНД.
Потрібен буде один жпс для визначення координат дотів. Лопата, думаю, непотрібна - дещо хотілося би розчистити, але це не по нашому фаху. Взагалі треба буде надзвичайно уважно дивитися собі під ноги. Ліхтарів повинно бути чим побільше, а от факели, сірники і запальнички всередині будуть заборонені.
Дотами похід не обмежиться, ще буде декілька цікавинок іншого роду.»
П.С. Вище написане взято із теми обговорення поїздки на рівненському вело форумі: http://rivelo.com.ua/forum/viewtopic.php?f=35&t=477&start=0
А тепер власне про саму поїздку. Збір було визначено на 6 годинку ранку 7 серпня 2010 року, хоча можна було б і на 5 чи навіть 4 годині, бо спека в цей день була ще та. Біля «Відіну» зустрівся з Валіком, з яким поїхали на зустріч з ініціатором поїздки та його бать ком в Колоденку. Біля автодрому зустріли Андрія (Tarsen) і його батька Сергія. В планах на перший день поїздки був наступний маршрут.
Колоденка -Порозове, нічого особливого крім як бруківки та підйому в гору.
Тайкури (католицький костел, старе польське кладовище, руїни замку), досить старе село засноване в 1614 році. Замок розвалений вщерть, католицький костел хоч і являється архітектурною пам’яткою знаходиться в повному запущені, на старе кладовище не заїжджали, але помітно зберігся в’їзд до нього у вигляді стовпів на яких очевидно колись кріпилися ворота.
Доїзд до наступного села почав нові перші враження про маршрут в якому по планам 90% дорожнього покриття не було або це були ґрунтовки чи гра війки. З горем пополам по ще не зораному полі переїхали кордон районів і направилися в наступний пункт.
Новосілці (залишки замку, від якого лишилися лише вали), саме село колись було дуже потужним колгоспом-мільйонером про що свідчать розміри та шляхове покриття, до речі на підїзді в село є джерело, яке було б непогано іншим разом розчистити.
Доїзд до наступного пункту пролягав через чудернацьку дорогу в кукурудзі та з не менш привабливим пейзжами.
Вільгір (залишки давньомуського городища XI-XIII ст., де лише по табличці пам’ятка археології здогадалися що це саме воно). У Вільгорі сталася перша «втрата», під час збирання наплічником скинув велокомп, який потім благо по фотографіям J стоянки і розташуванню велосипедів благополучно знайшли. У Вільгорі перетнули р. Горинь через навісний місток і вирушили полями далі.
Михалківці, тут в принципі як і в кожному селі заїхали до церкви, правда вік досить непоганий як на мене адже церква дерев’яна, а побудована в 1740 р. Неподалік від церкви заправляємося яблуками та грушками і топимо далі.
Наступний пункт Милятин. Нічого особливого, по «дорозі» інакше це ніяк не назвати :) проїжджаємо кар’єр як визначили по видобутку якихось фосфатних природних добрив. Далі був просто пісєцовий доїзд до наступного пункту на кородоні Рівненської та Хмельницької областей, дороги там взагалі немає і у кращому випадку швидкість порядку 12-14 км/год була дуже великою.
Далі були Бадівка, Мощаниця, ну і на кінець Ст. Кривин, хоч що порадувало то це дорога по який ми їхали. В Ст. Кривині зупинилися поповнити водні запаси та попоїсти морозива. Тут я з кінцями прої… загубив свої мегакласні велоокуляри. По планам тут були відвідини ландшафтного парку 1799 архітектора Діонісія Міклера. Тут вже кінцево починаю вибиватися із сил так як із-за хмар знову виперлося сонце та й тримати темп після перерви в катанні і слабої вкатаності за трьома чуваками на дорожніх велосипедах з 28’’ гумою було напряжно і дуже сильно. На виїзді з міста прикупили пельменів на обід і почимчикували до Голубих озер (до самого найбільшого з них), що знаходиться біля с. Стригани.
Приїхавши на озеро,десь о 14,00, уявіть яка була спека і як нам було «кайфово» крутити педалі L,не здивувалися величезній кількості людей які тут матрасили але в більшій мірі піжамили, бо матрасити приїхали мабуть тільки ми одні J. Зібравши трохи сухостою було зварено пельмені незабаром закинуто все це до «заправного баку», так як 75 км по такому маршруту проїхали без серйозних дозаправок. На залишках багаття закип’ятили воду і заварили зеленого смачненького чайку і вжили його з цукерками. Само собою встигли накупатися не сказати що досхочу але втому вдалося трохи зняти. Трохи полежали почекавши доки спаде спека і почали збиратися десь о 17 годині.
І так слід пункт призначення був оцей об’єкт: «Колишній палац Четвертинських. Збудований у 1904 році за проектом німецького архітектора. Мав бальну залу, служив своєрідним культурним центром для місцевої шляхти... Після революції - сільрада. Потім - санаторій. Німці ніяк не використовували його; за легендами місцевих краєзнавців - партизанський госпіталь. У 1944 році саме біля цього будинку Антон Одуха особисто розстрілював полонених бійців УПА. За спогадами Ганни Дмитрівни Тарасюк (родом з Лисчого, працювала в будинку у 1952-1982 роках), тут знаходилася школа механізаторів, гуртожиток працівників торфорозробок, санаторій для туберкульозних хворих (залишки санаторію - далі на фото). Під час будівництва ХАЕС використовувався для нічліга поляками-"човниками". У 1990 році тут були відпочивали зміни дітей з Ізраїлю. Нині - напівзруйнований». Насправді на місці не знайшли нічого особливого, трохи залишків недобудов совдепії, які заховані за величезним парканом. Зате вдалося зловити двох язиків-старожилів, які трохи присіли нам на вуха J. Слід пункт було с. Крупець де власне і почалося обслідування довгоочікуваних ДОТів - - ОП «ІІ» (Крупецький вузол).
Нас направили в кінець села до колишнього колгоспу, який окупували МПП (малі приватні підприємства). Поряд джерела з дуже смачною і холоднющою водою знаходився перший ДОТ. Він був дуже захищений кропивою, як по висоті досягала більше 2 м і тут прийшлося перевдягатися. Попутно дехто ;) умудрився зачепити водонапірну башту поруч і з неї почала раптово литися вода, але Сергій задраїв пробоїну як досвідчений моряк-підводник J. Отже перший дот купа вражень, так як ті доти які я бачив раніше в Криму та у нас на Поліссі відрізняються конструкцією доволі сильно. Це був один з небагатьох дотів де були не спиляні металеві східці і можна було потрапити без особливих зусиль на «другий поверх». По розповідям місцевих поруч в невеличкому сосняку знаходилося ще два. Їх пошуки особливо останнього, виявилися цілою пригодою. Один з ДОТів було неважко визначити по сморіду, який видавала туша мертвої собаки в радіусі 100 м. Інший був в центрі лісочку дуже хитро замаскований. Провели фото сесію по ДОТам і гайда шукати місце для ночівлі. Поки шукали третій ДОТ Валік встиг проїхатися по селу та купити картоплі на вечерю.
А в цей час почала погримувати та накрапав невеличкий дощик, тому вирішено було шукати місце ночівлі та провести закупку провіанту на сніданок. Відправилися в найближчий магазин купили кавунчика, вівсянки, згущенки, хлібу і звичайно свіженького «Сангушка».
Вирішено було заночувати в полі за з/д переїздом в с. Крупець, в полі. Стоянку вибрали як потім виявилося біля котловану який призначався для будівництва ДОТу J. Стали на бівак, з’їли кавуна, бо пити воду цілий день надоїло )))) Назбирали більш-менш гідного для запікання картоплі з салом (ням-ням) хмизу. Вечеря пройшля як завжди в розмовах та байках, під смачне славутське пиво та не менш смачну картоплю зі апетитним «бочком» запеченими у фользі. Лягли рано в 22,30.
Вночі спали в палатках без спальників, про що далося в знаки десь о 2 ночі, коли піднявся вітер і потягнуло сирістю, прийшлося вдягнути теплі шкарпетки та кофту.
Підйом супроводжувався під веселе тріскотіння хмизу на вулиці як це завжди відбувається в таких випадках, адже завше знайдеться ранкова пташка яка будить весь табір))
Під досить палюче сонце як на 8-9 ранку розвели вогонь, зварили вівсянку в яку з успіхом додали родзинок та згущенки (знову облизуюся). Запивши все зеленим чаєм вирушили далі.
Нам потрібно було знову туди звідки ми приїхали - за залізничну колію. Добиралися туди весело, адже не доїхавши буквально 100 м до переїзду вирішили штурмувати лісову посадку))). Всі знайдені доти знаходили в буряковому полі крім одного. Підступи до них надійно охороняли кущі терену та кропива. Відфоткавши 3 доти подалися далі обслідувати територію. Знову повернулися до продавця кавунів по дорозі і вже перетнувши переїзд більше не пересікали залізницю. Угамувавши спрагу кавуном та розпитавши місцевих де є ДОТи іпорулили по так вже звичним піщаним хмельницьким дорогам. Перші ознаки ДОТу біло помічено на бобово-рапсовому полі, куди прийшлося телепати пішки, на жаль шуканого та не виявилося а був лише зарослий котлован. Наступний точно вже знаходився в полі серед бобових насаджень вистою не менше півметра і на відстані 250-300 м від дороги. Потім прокотившись ще зачепили пару об’єктів, в кінці вже їх було так багато що вирішили взяти до уваги лише два поруч нас. Один виявився на місці а інший був лише котлованом. Тут зробили групове фото і вирушили додому.
Як раз біля останнього досліджуваного ДОТу нас обігнала бабуля на «Україні», які так аж і не вдалося наздогнати (аццкая бабко!!!:) ). З околиць с. Крупець та Волиця вирушили до с. Лисиче і далі по маршруту Головлі, Хоняків, Нараївка (по дорозі до якої знову почало боліти коліно і останні 40-45км подорожі прийшлося крутити педалі через не дуже приємний біль). А далі пішли грунтовки з неймовірно афігенським накатом, де іноді вдавалось курити по прямі 25-30 км/год і це при тому що в мене боліло коліно. Проїхали с. Глибочок, Жаврів, заскочили в Бочаницю кпили морозива та сардини на вечірній перекус. Потім полетіли в ґрунтовкою в Бугрин, а в цей час нас наздоганяла хмара яка дала про себе ще знати в Нараївці. По дорозі хотіли заїхати подивитися на давнє руське поселення та його вали але таки та хмара вказувала шо ну його нафіг)) Перед с. Башине в полі при дорозі помітили пам’ятний знак огороджений та опоряджений, як виявилося тут в під час ВВВ було с. Борщівка, яке повністю знищили фашистські загарбники а село було з польскої общини, яка в роки незалежності країни поставила тут цей хрест.
Між Бугрином та Угільцями проїжджаючи лісом нас наздоганяє хмара і ми оперативно стаємо в лісі та організовуємо перекриття з тенту моєї платки яка благо була з самого верху. Поки йшов дощ ми якраз смачно перекусили і трохи відновили сили перед кінцевим фінішним спуртом.
Проїхали Бугрин і як виявилося за вже за Бугрином в Посягві дощу зовсім не було, що дуже порадувало адже нам ще потрібно було здолати грунтівку від Мятина, яка славиться своєю непроїзджабельністю в дощовий період. В кінці подорожі порадував спуск по грунотвці перед самою Колоденкою, декому вдалося вкрутити до 50 км/год J. Заїхавши в центр старої Колоденки ми попрощалися з Андрієм та його батьком, а Валік погодився довезти тент, який був у нього в карематі до мого під’їзду. Лишлося подолати три гірки, які долалися лише натому що я вже поряд дому ,а біль в коліні був як належне до цього всього. По дорозі навіть вже прийшлося включити фару та маячок і ось в22,30 я вдома, а планував в 20,00 )))))))))).
І так результат поїздки: загальний кілометраж: 170 км (1-й день - 90 км, 2-й-80 км), Максимальна швидкість 52 км/год, середня досить непогана враховуючи дороги першого дня - 13,5 км/год. Загальний час в дорозі не скажу бо щось велокомп викаблучується. Шляхове покриття 10-% асфальт, 90%- все що тільки можна було попробувати із покриття, це і пісок, лісова дорога, польова дорога з глини, лугові дороги , де й самої то дороги немає, утрамбовані грунтовки ака автобан, гравійки, бруківка, коротше було дуже весело.
Зняті координати і фідфотографовані 12 точок Крупецького ОП, з них 9 цілих дотів, 3 непобудованих, 6 раніше не нанесених на доступних на сьогодні схемах і картах.
На Вікімапії з’явилося декілька цікавих туристу об'єктів - "замчисько" князів Острозьких в Новосілках, ще одна переправа через Горинь, якої "так не вистачало" - у Вільгорі , пару городищ і т.д..
Результати по дотам скромні, причин багато - спека, багато часу пішло на грунти, багато часу на пошуки дотів в сосновому лісі. Ще хтось в полі посадок понасаджував, що обмежує видимість І багато "обманок" - чагарів схожих здалеку на об'єкт. А є дот чи нема - зрозуміло тільки коли залізеш в кущі і кропиву.