Третє - п’яте липня 2015р., День Незалежності США
День Незалежності святкують у США 4 липня - цього року воно припало на суботу, тож вихідний день був і третього (у п’ятницю) також.
Як виявилося, ми більше фотографували 3 числа, аніж у наступні дні - тож фото будуть переважно за третє.
Найбільш яскравою подією третього липня для нас став двогодинний вимарш на чотиригодинну оперу - у цей день Опера Сан-Франциско проводила безкоштовну трансляцію «Весілля Фігаро» на стадіоні AT&T. Для того, щоб пройти не у загальній черзі, а трохи раніше, і щоб посидіти ближче до екрану, просто на полі, треба було зареєструватися і роздрукувати код. З метою безпеки також дозволялось проносити лише запечатані напої і сумки не більше якихось-там розмірів, тож ми запакували припаси у сумку, взяли із собою «підпопники», подивилися маршрут по карті і рушили.
Йти довелось бадьоро і швидко, бо ми боялися запізнитися - у тих краях ще не були. Добре, що більшість дороги була «вниз», та все одно на фотографування часу майже не залишилося… Однак ми не встояли, і зробили паузу біля цікавого собору ближче до ділового центру міста.
У цій локації також були фонтанчики і штучні водоспади (ще раз, що там про економію води?...).
І ось такий ресторанчик «Самовар».
І ось така скульптура - гадки не маю, що вона мала би означати.
На стадіон прийшли вчасно - ще не було великого напливу людей, однак вже почали запускати всередину. Ті ворота, крізь які можна було пройти на поле, так і не знайшли - тож сіли, як нормальні люди, на трибунах.
Півтори години, що залишалися до початку опери, нас розважали, як могли: хтось купував собі їжу (хот-доги, смажена картопля із часником, гарячий шоколад і навіть вино), хтось їв принесене із собою, на екрані рекламу змінили пізнавальні ролики про Оперу, мультфільм від Warner Brothers (привіт, дитинство!) та запитання «Наскільки ви добре орієнтуєтесь у темі», з поясненням правильної відповіді.
Трибуни поступово наповнювалися.
Оперні співаки заспівали нам гімн США.
В антракті знову показували якийсь мультфільм, запитання-відповіді, подяки меценатам і ось ця тітонька поспівала разом із усім стадіоном «Take me out to the Opera».
В другому антракті театральна завіса не опускалася, тож на екран транслювали те, що бачили і відвідувачі театру - як працівники Опери міняють декорації. Доволі цікаво - шкода, що я не зняла це на відео. А в нас стало зовсім темно (на час показу світло вимикали).
Цього року на стадіоні зібралося близько трьох тисяч любителів оперного мистецтва, що сиділи, затамувавши подих, від увертюри до фінальних оплесків. Серед них були і зовсім крихітні діти у візочках (переважно на полі), і старенькі бабусі-дідусі, які передбачливо загорнулися у ковдри і натягли на вуха шапки. У вересні буде ще один подібний захід - оперу транслюватимуть на екран у парку Ґолден Ґейт. Я знаю, що у Києві зараз показують «під відкритим небом» кіно - тож, думаю, і до безкоштовної прямої трансляції опери на Олімпійському стадіоні теж доживемо.
Четверте липня для нас стало днем незалежності від турбот - більшу частину часу ми спали (по черзі: зранку відсипався Женя, а я поралась на кухні і врізала собі пальчик, а вдень спала вже я, а він вирішував якісь рутинні питання по інтернету). Надвечір ми таки зібралися на силі і виповзли подивитися на феєрверки.
Феєрверки запускали на набережній, з двох пірсів, синхронно. Ми знайшли точку, з якої було видно обидва, тож це було би супер-круто, якби не підкачала погода: з океану знову найшов туман і верхні феєрверки повністю у ньому заховалися. Натомість, було добре видно низькі. Ну і, звісно, натовп - оце вже точно «хто скучив за Україною, можете припиняти». Дим від смажених прямо посеред набережної сосисок чи кукурудзи, дим від цигарок, сміття, гамір, пластикові дешеві блималки на туристах… Ще й ці феєрверки. Дуже хотілось подзвонити друзям і привітати із Новим Роком, здається, 2010. Відчуття - один в один.
А поки йшли закапелками додому - бо «а давай я покажу тобі браму Чайна-тауна, гулять так гулять!», несподівано знайшли Генеральне консульство України, у сусідньому від тої брами кварталі (вибачте за непротертий об'єктив).
П’ятого числа зранку ми знову «відсипалися», а потім рушили на вулицю Фултон - там мав проходити джазовий фестиваль. Знову ж, фотографій робили мало, бо фотографії цього не передадуть… Кілька локацій із музиками і співами. Багато яток із крамом, різноманітним. Багато заохочувальних акцій від виробників чого-небудь, переважно якихось снеків (чіпси, сухарики, попкорн), які давали своє «щось» спробувати. Окремо запам’яталися дві: імпровізована сцена, де місцева школа танцю навчала азам свінгу (ми запізнилися, бо не знали про таку можливість), і дегустація вина. Для того, щоб спробувати вино, треба було підтвердити свій вік - добре, що у мене був при собі паспорт, інакше могли б і не пропустити. Для ширшого охоплення і розголосу, компанія зробила цікавий хід: треба було сфотографуватися біля їхнього атракціону, запустити це фото у відкритий твітер або інтсаграм із вказаними хештеґами і за це отримати сюрприз-подарунок. Під сюрпризом малися на увазі ті ж фото, які спеціальний фото-автомат друкував десь через хвилину після публікації, а також сумка для вина, сонцезахисні окуляри і серветка для цих окулярів з емблемою компанії. З такої нагоди Женя навіть зареєструвався у тому інтсаграмі, тож ми маємо тепер два наших надрукованих фото (і ще кілька ненадрукованих, бо їх ми не відмічали хештеґами).
Ну а потім трохи побродили вуличками, клацнули кілька соборів, що впали нам у око, доповзли до узбережжя - зрозуміли, що ходимо вже 5 годин поспіль і тому ноги трохи тойво, хочуть додому… погода почала псуватися, тож додому ми і побрели.
Наче ж маленьке таке містечко, цей Сан-Франциско. Менше 200 квадратних кілометрів (супроти Києва - це як один район). А не перестає дивувати - і це приємно.
Сьогодні, коли я пишу ці рядки, надворі знову погожа, ясна днина, тож я насуну літнього капелюха на трохи засмаглого носа, одягну сорочку з довгим рукавом і спідницю «в підлогу», щоб не згоріти знов, і піду насолоджуватися життям. Або шукати якісь нові пригоди. Тим паче, вони тут усюди. Так само, як і в Києві - якщо вміти їх шукати.
Як виявилося, ми більше фотографували 3 числа, аніж у наступні дні - тож фото будуть переважно за третє.
Найбільш яскравою подією третього липня для нас став двогодинний вимарш на чотиригодинну оперу - у цей день Опера Сан-Франциско проводила безкоштовну трансляцію «Весілля Фігаро» на стадіоні AT&T. Для того, щоб пройти не у загальній черзі, а трохи раніше, і щоб посидіти ближче до екрану, просто на полі, треба було зареєструватися і роздрукувати код. З метою безпеки також дозволялось проносити лише запечатані напої і сумки не більше якихось-там розмірів, тож ми запакували припаси у сумку, взяли із собою «підпопники», подивилися маршрут по карті і рушили.
Йти довелось бадьоро і швидко, бо ми боялися запізнитися - у тих краях ще не були. Добре, що більшість дороги була «вниз», та все одно на фотографування часу майже не залишилося… Однак ми не встояли, і зробили паузу біля цікавого собору ближче до ділового центру міста.
У цій локації також були фонтанчики і штучні водоспади (ще раз, що там про економію води?...).
І ось такий ресторанчик «Самовар».
І ось така скульптура - гадки не маю, що вона мала би означати.
На стадіон прийшли вчасно - ще не було великого напливу людей, однак вже почали запускати всередину. Ті ворота, крізь які можна було пройти на поле, так і не знайшли - тож сіли, як нормальні люди, на трибунах.
Півтори години, що залишалися до початку опери, нас розважали, як могли: хтось купував собі їжу (хот-доги, смажена картопля із часником, гарячий шоколад і навіть вино), хтось їв принесене із собою, на екрані рекламу змінили пізнавальні ролики про Оперу, мультфільм від Warner Brothers (привіт, дитинство!) та запитання «Наскільки ви добре орієнтуєтесь у темі», з поясненням правильної відповіді.
Трибуни поступово наповнювалися.
Оперні співаки заспівали нам гімн США.
В антракті знову показували якийсь мультфільм, запитання-відповіді, подяки меценатам і ось ця тітонька поспівала разом із усім стадіоном «Take me out to the Opera».
В другому антракті театральна завіса не опускалася, тож на екран транслювали те, що бачили і відвідувачі театру - як працівники Опери міняють декорації. Доволі цікаво - шкода, що я не зняла це на відео. А в нас стало зовсім темно (на час показу світло вимикали).
Цього року на стадіоні зібралося близько трьох тисяч любителів оперного мистецтва, що сиділи, затамувавши подих, від увертюри до фінальних оплесків. Серед них були і зовсім крихітні діти у візочках (переважно на полі), і старенькі бабусі-дідусі, які передбачливо загорнулися у ковдри і натягли на вуха шапки. У вересні буде ще один подібний захід - оперу транслюватимуть на екран у парку Ґолден Ґейт. Я знаю, що у Києві зараз показують «під відкритим небом» кіно - тож, думаю, і до безкоштовної прямої трансляції опери на Олімпійському стадіоні теж доживемо.
Четверте липня для нас стало днем незалежності від турбот - більшу частину часу ми спали (по черзі: зранку відсипався Женя, а я поралась на кухні і врізала собі пальчик, а вдень спала вже я, а він вирішував якісь рутинні питання по інтернету). Надвечір ми таки зібралися на силі і виповзли подивитися на феєрверки.
Феєрверки запускали на набережній, з двох пірсів, синхронно. Ми знайшли точку, з якої було видно обидва, тож це було би супер-круто, якби не підкачала погода: з океану знову найшов туман і верхні феєрверки повністю у ньому заховалися. Натомість, було добре видно низькі. Ну і, звісно, натовп - оце вже точно «хто скучив за Україною, можете припиняти». Дим від смажених прямо посеред набережної сосисок чи кукурудзи, дим від цигарок, сміття, гамір, пластикові дешеві блималки на туристах… Ще й ці феєрверки. Дуже хотілось подзвонити друзям і привітати із Новим Роком, здається, 2010. Відчуття - один в один.
А поки йшли закапелками додому - бо «а давай я покажу тобі браму Чайна-тауна, гулять так гулять!», несподівано знайшли Генеральне консульство України, у сусідньому від тої брами кварталі (вибачте за непротертий об'єктив).
П’ятого числа зранку ми знову «відсипалися», а потім рушили на вулицю Фултон - там мав проходити джазовий фестиваль. Знову ж, фотографій робили мало, бо фотографії цього не передадуть… Кілька локацій із музиками і співами. Багато яток із крамом, різноманітним. Багато заохочувальних акцій від виробників чого-небудь, переважно якихось снеків (чіпси, сухарики, попкорн), які давали своє «щось» спробувати. Окремо запам’яталися дві: імпровізована сцена, де місцева школа танцю навчала азам свінгу (ми запізнилися, бо не знали про таку можливість), і дегустація вина. Для того, щоб спробувати вино, треба було підтвердити свій вік - добре, що у мене був при собі паспорт, інакше могли б і не пропустити. Для ширшого охоплення і розголосу, компанія зробила цікавий хід: треба було сфотографуватися біля їхнього атракціону, запустити це фото у відкритий твітер або інтсаграм із вказаними хештеґами і за це отримати сюрприз-подарунок. Під сюрпризом малися на увазі ті ж фото, які спеціальний фото-автомат друкував десь через хвилину після публікації, а також сумка для вина, сонцезахисні окуляри і серветка для цих окулярів з емблемою компанії. З такої нагоди Женя навіть зареєструвався у тому інтсаграмі, тож ми маємо тепер два наших надрукованих фото (і ще кілька ненадрукованих, бо їх ми не відмічали хештеґами).
Ну а потім трохи побродили вуличками, клацнули кілька соборів, що впали нам у око, доповзли до узбережжя - зрозуміли, що ходимо вже 5 годин поспіль і тому ноги трохи тойво, хочуть додому… погода почала псуватися, тож додому ми і побрели.
Наче ж маленьке таке містечко, цей Сан-Франциско. Менше 200 квадратних кілометрів (супроти Києва - це як один район). А не перестає дивувати - і це приємно.
Сьогодні, коли я пишу ці рядки, надворі знову погожа, ясна днина, тож я насуну літнього капелюха на трохи засмаглого носа, одягну сорочку з довгим рукавом і спідницю «в підлогу», щоб не згоріти знов, і піду насолоджуватися життям. Або шукати якісь нові пригоди. Тим паче, вони тут усюди. Так само, як і в Києві - якщо вміти їх шукати.