Червоногруд: rbrechko

rbrechko

Червоногруд

Nov 02, 2011 02:24

Містечка з назвою Червоногруд (Червоногород, чи навіть село Червоне) сьогодні не знайдеш не тільки на топографічних картах, але й на місцевості. Життя тут зупинилось у лютому 1945 року, а у 1970 році населений пункт було вилучено з офіційного списку міст, селиш і сіл Української РСР. На сьогоднішній день єдиними свідками давньої історії містечка є руїни замку-палацу і костелу та надзвичайно мальовнича місцевість навколо. Повірте, настільки казкових місць в Україні зовсім мало. Річка Джурин, звиваючись у глибокому каньйоні, посередині якого на півострові на підвищенні розташовуються руїни одного з найцікавіших з естетичної точки зору замку, вимальовує неповторну картину. А якщо до цього додати ще наявність в долині каньйону найвищого рівнинного водоспаду в Україні, то сміливо можна сказати, що цьому місцю конкуренцію по мальовничості скласти дуже важко.
А тепер давайте про все по порядку.

Ймовірно, що назва поселення Червоногруд (Червоногород, Червоноград, Червоногрод - які тільки назви не фігурують) походить від кольору навколишніх грунтів, які дійсно мають червонуватий колір, що особливо яскраво проявляється під час дощів.

Існують згадки, що перші дерев"яні укріплення тут з"явились ще у ІХ столітті, які неодноразово переходили з рук в руки в часи княжих міжусобиць. Так тривало до приходу монголо-татар. Тоді навіть ідеальна з точки зору захищеності місцевість не змогла врятувати Червоногруд від руйнувань у 1240 році.

У ХІV столітті ці землі почергово переходять під владу то Литви, то Польщі. Аж поки у 1363 році литовський князь Ольгерд, який значно утвердив своє положення після перемоги над татарами, не віддасть Червоногруд разом з іншими землями Поділля князям Коріятовичам. Останні ж в першу чергу відомі тим, що збудували замки в Кам"янці-Подільському, Скалі-Подільській і інших місцях.

Під час володіння Червоногрудом родом Коріятовичів, а згодом Бучацьких-Язловецьких поселення швидко розвивалось. У 1434 році місто отримує статус королівського і стає політичним центром Західного Поділля. А вже за 14 років, у 1448 році, Червоногруд отримує магдебурзьке право (до речі, одне з найперших на цих теренах).

У 1615 році Червоногруд переходить у володіння Миколи Даниловича, який одразу ж розпочинає будівництво кам"яного замку на місці більш давніх дерев"яних укріплень.

Упродовж ХVІІ століття місто неодноразово потерпало від нападів татар. Існує легенда, що саме під час одного з такого нападів з"явився Джуринський водоспад. Ця легенда говорить, що татари довго не могли пройти води річки Джурин, яка оточувала замок. Тоді вони вирішили пробити кам"яну скелю, щоб змінити русло річки. Ось так і з"явився водоспад.

Проте не тільки татари завдавали нищівних набігів на Червногруд. У 1648 році війська Богдана Хмельницького, серед яких був полк Максима Кривоноса, захопили і поруйнували замок.

У 1672-1699 роках Червоногруд перебував під владою Османської імперії, до якої перейшов за умовами Бучацького договору разом з іншими територіями Поділля. Після повернення міста до складу Речі Посполитої відбудовою замку вже ніхто не займався. Так він і простояв в руїні понад століття.

У 1778 році Червоногруд разом з навколишніми селами викупив Кароль Понінський, який у 1820 році наказав розібрати більшість замкових укріплень, з яких залишилось лише дві з чотирьох замкових веж і стіна, яка їх з"єднувала. Тоді ж на місці замку почалось будівництво палацу за проектом архітектора Матловського. Каліст Понінський, син Кароля, у 1870-их роках вирішив перебудувати палац за проектом львівського архітектора Юліана Захаревича. Задля цього було знесено рештки старого замку, а саме дві вежі зі стіною. Саме тоді з"явився палац, руйни якого ми бачимо і сьогодні. Останніми власниками Червоногруду була родина Любомирських, яка володіла ним з початку ХХ століття і до приходу радянської влади.

Під час Першої світової війни Червоногруд окупували російські війська, які пограбували і частково зруйнували палац, що по суті стало початком його кінця, оскільки в міжвоєнний час будівлю вже не відновлювали. Після закінчення Першої світової війни місто перетворилось на село, яке носило назву Червоне, а основний склад населення становили поляки.

2-3 лютого 1945 року Червоногруд де-факто припинив своє існування. На той час в замку-палаці перебував польський гарнізон Армії Крайової, яка разом з НКВС вела боротьбу з УПА. Саме в ці дні загони УПА атакували польські відділення. Бої були запеклими і тривали два дні, внаслідок чого більшість поляків загинуло, серед яких були і мирні жителі, село було спалене, а палац зазнав нових ушкоджень. З того часу в Червоногруді ніхто постійно не проживав. Де-юре населений пункт зник з карти у 1970 році, коли його було вилучено з офіційного списку міст, селиш і сіл Української РСР.

Останніх суттєвих руйнувань палац зазнав в радянські часи, коли будівлю частково розібрали на матеріал для будівництва свинарника в сусідньому Ниркові. З 1970-их років і по наші дні на території колишнього міста перебуває дитячий табір "Ромашка".

Окремо хочеться сказати кілька слів про червоногрудський костел.

Існує версія, що вперше монахи-домініканці з"явились у Червоногруді ще у далекому 1331 році, і тоді ж побудували тут монастир.

За іншою версією ченці з"явились тут 1430-их роках в часи володарювання Теодора Бучацького, який окрім зведення дерев"яного замку фінансував ще й будівництво монастиря з костелом.

У 1538 році волохи захопили Червоногруд, і разом з замком зруйнували і монастир з костелом.

У 1615 році монахи-домініканці розпочинають зведення мурованого костелу. Храм було освячено під титулом Вознесіння Діви Марії. Руїни саме цієї святині стоять по сьогоднішній день.

У 1648 році костел суттєво постраждав під час нападу на Червоногруд військ Богдана Хмельницького.

Звісно ж, що з зникненням поселення, занепав і костел. Проте в 2003 році чернече життя сюди повернулось, щоправда досить умовно. Сьогодні тут діє монастир УАПЦ.

Хоча офіційно костел перебуває на балансі монастиря, проте йому це мало допомагає, оскільки зовсім не видно щоб ним намагались опікуватись, тому будівля як і раніше перебуває в жалюгідному стані і далі руйнується.