Бортники
Потрапити в Бортники я хотів дастатньо давно. Проте кілька років ніяк не вдавалось реалізувати задумане. І ось навесні цього року я накінець-то навідався в це віддалене від популярних туристичних шляхів село, в першу чергу для того, щоб подивитись на маловідомий палац. Якщо історію Бортник ще можна почитати в "Історії міст і сіл УРСР", добре профільтрувавши радянську пропаганду, то з палацом ситуація дещо складніша. Єдині джерела, де мені вдалось натрапити на згадки про маєток в Бортниках, були книга Дмитра Антонюка "315 польських замків і резиденцій в Україні" та польський путівник "Ziemia Lwowska. Przewodnik po Ukrainie Zachodniej. Część III.", автором якої є Grzegorz Rąkowski. Можливо з часом натраплю ще на якісь джерела, але для початку і цього буде достатньо. А тепер про все по порядку.
Потрапити в Бортники можна з Ходорова, здолавши близько 10 кілометрів добряче розбитої асфальтованої дороги. Саме село, як і більшість в Галичині, є достатньо старим. Перші письмові згадки про Бортники датуються 1428 роком з приводу земельного конфлікту між Дмитром Даниловичем з Руди і Миком Дідушицьким.
Протягом своєї історії Бортники неодноразово змінювали власників. Перша така зміна господарів датується 1459 роком, коли тодішній власник Протасій продав село Юрші з Ходороставу (сьогодні Ходорів). Відомо, що у 1529 році Бортники входили до маєтку в Ходороставі і були відмежованими від сусідніх королівських сіл, що лише посприяло ще частішій зміні власників.
У середині ХVІІ століття Бортниками володів відомий магнат Мартин Калиновський, проте лише формально, бо господарював тут орендар Ян Язвінський. У 1648 році козаки Хмельницького за сприяння місцевого населення пограбували маєток. Шляхтичам Яну Язвінському і його сину Томашу вдалось втекти, проте недалеко. Невдовзі повсталі селяни та міщани Любші, Мельнича і Журавна вбили останнього. Приблизно в ті ж часи Бортники сильно постраждали від нападу татар. Село було зруйновано, а більшість його жителів або загинули, або потрапили в полон, лише одиницям вдалось врятуватись. Але вже з 1650 року поселення почало відроджуватись. В кінці ХVІІІ століття Бортниками володів подільський підкоморій Антоній Богуш.
У другій половині ХІХ століття маєток перебував у власності відомого на той час портретиста Генрика Родаковського. Саме йому можна завдячувати за появу палацу, який з деякими видозмінами дійшов до наших днів. Художник замовив проект у відомого львівського архітектора Юліана Захаревича, і у 1883 році на місці старого і доволі скромного двору родини Язвінських постав вишуканий палац в стилі історизму. Будівлю прикрашали численні невеликі вежі, а також інші елементи зовнішнього декору. Проте нещастя спіткало новозбудований палац вже під час урочистого відкриття маєтку, коли здійнялась несподівана пожежа, внаслідок якої згорів ряд робіт Родаковського.
Художник прожив в Бортниках десять років, після чого переїхав до Кракова. Палац був проданий Владиславу Новіцькому, який згодом уступив маєток графу Францішку Замойському. За часів господарювання останнього споруду перебудували. В першу чергу зміни торкнулись інтер'єрів, також резиденцію було збагачено новими речами.
В роки Першої світової війни палац було сильно пошкоджено під час артилерійського обстрілу, а все майно було знищено чи розкрадено. По закінченні війни Замойському довелось заново перебудовувати резиденцію, внаслідок чого вона позбулась більшості елементів декору.
З приходом радянської влади граф Замойський залишив маєток. Нова влада облаштувала тут школу і клуб, при цьому було знищено майже всі елементи внутрішнього оздоблення. Згодом для школи звели нову велику будівлю неподалік від маєтку.
У 1997 році в колишній резиденції було відкрито дитячий будинок для хлопців-сиріт. Сиротинцем опікуються монахи зі Згромадження "Мілес Єзу" (Воїнство Ісуса). Зараз тут проживає двадцять хлопців і юнаків.
Сьогодні територія колишнього маєтку добре доглянута, що доволі незвично бачити в наш час, а особливо, коли в багатьох інших місцях споруди такого типу перебувають без належного нагляду і руйнуються просто на очах. Навколо будівель ще добре проглядаються залишки парку, який також не залишається без догляду. Приємно, що хоч десь переймаються такими речами.
А тепер поглянемо на деякі деталі палацу. Вхідний портал декорований колонами:
Герби власників на ризаліті:
Сходи, які ведуть від школи до маєтку:
Поруч з палацом розташовуються колишні господарські споруди маєтку. Частина з них добре відремонтована:
Інші в процесі ремонту:
А деякі ще чекають своєї черги:
Поруч з палацом розташовується пам'ятка природи місцевого значення - "Група вікових лип".
На північній околиці села, неподалік від цвинтаря у 1800 році було зведено дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Храм перебував на обліку як пам'ятка архітектури місцевого значення, проте до наших днів церкві дожити не судилось. Храм згорів 14 грудня 1992 року.
Від церкви залишились тільки обгороджена територія, фундамент, а також поскладані під деревом віконні рами.
На краю осиротілої храмової території стоїть стара дзвіниця, якій пощастило пережити пожежу.
Поруч з дзвіницею розташовується пам'ятник на честь тисячоліття хрещення Русі.
Неподалік від місця, де стояла стара церква, звели новий мурований храм.
У 1992 році поруч зі школою поставили пам'ятник Іванові Франку.
В центрі Бортник можна побачити ще один монумент часів незалежності:
На шкільній стіні встановлено меморіальну таблицю уродженцю села Дмитрові Слюзару, члену УГВР, провіднику ОУН Львівської області.
Також в центрі розташовується обеліск на честь радянських солдат, які загинули у боях за Бортники в роки Другої світової війни.
На цьому і завершу короткий огляд цього населеного пункту. Останній погляд на село та церкву і залишаємо Бортники.
