Ступаки знайомих людей
Традиційно батьківщиною цукру (по-науковому він називається цукроза) вважають Індію - саме там начебто вперше було отримано кристалічний продукт, найменування якого «саккара» (санскр. «солодкий») за посередництвом арабів (араб. «суккар») потрапило в усі європейські мови, зокрема й українську.
Чи це значить, що російське "сахар" пішло з Індії, а українське "цукор" - від арабів? О_о
Солодкі олігархи:
Перший в Україні цукровий завод, що працював на буряковій сировині, заснував 1827-го в Бершаді на Поділлі польський шляхтич Машковський, який перед цим ретельно вивчав новомодну технологію у Франції.
Піонер, так би мовити...
[Терещенко та Бродський]
У середині ХІХ століття до цього бізнесу долучилася ціла плеяда вихідців із соціальних низів, які істотно потіснили своїх шляхетних попередників. Класичним прикладом кар’єри нового цукрового олігарха, безумовно, був хрестоматійно відомий Артемій Терещенко (1794-1873), що походив із глухівських козаків і збагатів на хлібних поставках під час Кримської війни. В імперську добу, достоту як тепер, отримання тендера на держзакупівлі - справа зв’язків, відкатів і протекцій. Одержані бариші Терещенко вкладав у цукрові заводи, паралельно скуповуючи в збіднілих поміщиків землі для бурякових плантацій.
Певною мірою знаковим явищем серед цукрового олігархату стала родина Бродських. Перші цукроварні вони брали в оренду, а згодом будували власні у Київській губернії в 1840-х роках. У 1880-х цій династії належали 9 заводів, а в 1910-х - 17. Згадуючи філантропічну діяльність одного з найвідоміших представників роду - Льва Бродського (1852-1923), який фінансував Київську єврейську лікарню, Перше Київське комерційне училище, фактично оминають увагою той факт, що саме він був одним із найактивніших фундаторів одіозного цукрового синдикату (1887) і синдикату рафінадників (1903).
Більшість цукрозаводчиків, яким явно не пощастило із шляхетним походженням, охоче здобували високі ранги й посади, але не лише з плебейської пихи. Так, згадуваний Лев Бродський був статським радником (чин, рівний бригадиру, який давав право на спадкове дворянство), що для благовірного юдея й вихідця зі скромної єврейської родини було аж ніяк не дрібницею. Такі самі ранги в бюрократичній системі імперії мали сини та онуки Артемія Терещенка, які окрім всього намагалися бути ближчими до різноманітних доброчинних товариств, протегованих впливовими вельможами або членами імператорської родини. Доступ до августійшого тіла, як відомо, відкривав чималі можливості в усі часи.
А от ще один цікавий перл:
"Брак цукру, вивезеного за викидними цінами за кордон, на внутрішньому ринку компенсувався або традиційним медом (довге життя домодерних бортництва й пасічникарства, штучно оспіваних псевдопатріотами, - один із побічних наслідків цього), або ж сурогатами-замінниками, які ввозили з Німеччини."
Це коли цукор став корисніший від меду? Що автор хотів цим сказати - хз. О_о
Чи це значить, що російське "сахар" пішло з Індії, а українське "цукор" - від арабів? О_о
Солодкі олігархи:
Перший в Україні цукровий завод, що працював на буряковій сировині, заснував 1827-го в Бершаді на Поділлі польський шляхтич Машковський, який перед цим ретельно вивчав новомодну технологію у Франції.
Піонер, так би мовити...
[Терещенко та Бродський]
У середині ХІХ століття до цього бізнесу долучилася ціла плеяда вихідців із соціальних низів, які істотно потіснили своїх шляхетних попередників. Класичним прикладом кар’єри нового цукрового олігарха, безумовно, був хрестоматійно відомий Артемій Терещенко (1794-1873), що походив із глухівських козаків і збагатів на хлібних поставках під час Кримської війни. В імперську добу, достоту як тепер, отримання тендера на держзакупівлі - справа зв’язків, відкатів і протекцій. Одержані бариші Терещенко вкладав у цукрові заводи, паралельно скуповуючи в збіднілих поміщиків землі для бурякових плантацій.
Певною мірою знаковим явищем серед цукрового олігархату стала родина Бродських. Перші цукроварні вони брали в оренду, а згодом будували власні у Київській губернії в 1840-х роках. У 1880-х цій династії належали 9 заводів, а в 1910-х - 17. Згадуючи філантропічну діяльність одного з найвідоміших представників роду - Льва Бродського (1852-1923), який фінансував Київську єврейську лікарню, Перше Київське комерційне училище, фактично оминають увагою той факт, що саме він був одним із найактивніших фундаторів одіозного цукрового синдикату (1887) і синдикату рафінадників (1903).
Більшість цукрозаводчиків, яким явно не пощастило із шляхетним походженням, охоче здобували високі ранги й посади, але не лише з плебейської пихи. Так, згадуваний Лев Бродський був статським радником (чин, рівний бригадиру, який давав право на спадкове дворянство), що для благовірного юдея й вихідця зі скромної єврейської родини було аж ніяк не дрібницею. Такі самі ранги в бюрократичній системі імперії мали сини та онуки Артемія Терещенка, які окрім всього намагалися бути ближчими до різноманітних доброчинних товариств, протегованих впливовими вельможами або членами імператорської родини. Доступ до августійшого тіла, як відомо, відкривав чималі можливості в усі часи.
А от ще один цікавий перл:
"Брак цукру, вивезеного за викидними цінами за кордон, на внутрішньому ринку компенсувався або традиційним медом (довге життя домодерних бортництва й пасічникарства, штучно оспіваних псевдопатріотами, - один із побічних наслідків цього), або ж сурогатами-замінниками, які ввозили з Німеччини."
Це коли цукор став корисніший від меду? Що автор хотів цим сказати - хз. О_о