“My whole life was in there”
Новий фільм Поланського мене не вразив, але мені там сподобалася одна сценка, де жінка кинула у вазу з водою телефон чоловіка, бо він вже дістав всіх своїми розмовами і як у нього потім сталася істерика:
- Ти що, збожеволіла? Там же було все моє життя!
- Боже, подивіться на нього, "все його життя".
Чимось мені себе нагадало.
А що, і справді котрийсь із девайсів вийшов з ладу і людина, можна сказать, фактично ізольована від світу. Домашньої адреси і телефону ніхто не знає, а якщо й знає, то хто поцікавиться? - як відомо, незамінних людей не буває, а, тим часом, шоу повинно продовжуватись...Я навіть жодного телефону не знаю напам'ять...
Насправді мені інколи стає не по собі від того, скільки пластмаси у моєму житті і якого вона набула для мене значення. Я ціную весь цей урбанізм за можливість розчинитися і загубитися, але водночас мене це й лякає.
- Ти що, збожеволіла? Там же було все моє життя!
- Боже, подивіться на нього, "все його життя".
Чимось мені себе нагадало.
А що, і справді котрийсь із девайсів вийшов з ладу і людина, можна сказать, фактично ізольована від світу. Домашньої адреси і телефону ніхто не знає, а якщо й знає, то хто поцікавиться? - як відомо, незамінних людей не буває, а, тим часом, шоу повинно продовжуватись...Я навіть жодного телефону не знаю напам'ять...
Насправді мені інколи стає не по собі від того, скільки пластмаси у моєму житті і якого вона набула для мене значення. Я ціную весь цей урбанізм за можливість розчинитися і загубитися, але водночас мене це й лякає.