"Мечеть Паризької Богоматері" Є. Чудінової
2048 рік. ЄС і НАТО розвалилися, натомість утворився новий союз - Єврабія. у Франції, Англії, Німеччині пануючою релігією став іслам. християнство заборонене, церкви перетворені на мечеті або сувенірні крамниці, французи стають мусульманами або змушені жити у спеціальних гетто для не-мусульман. християни, яких залишилось дуже мало, проводять свої служіння у катакомбах, як перші послідовники цієї віри. є і свої партизани- терористи, які вбивають справжніх мусульман або колабораціоністів, що перейшли у іслам.
така цікава зав'язка роману російської письменниці Єлєни Чудінової "Мечеть Паризької Богоматері" обіцяла цікаве й продовження. Нотр-Дам, до речі, теж мечеть, Аль-Франконі. книжка зацікавила мене власне назвою і жанром - я не фанат антиутопій, але книжок 15 цього жанру прочитала.
тема релігії сама по собі дуже слизька, а у Чудінової, яка прямо заявляє, шо пише з християнських позицій, майже одразу вийшло підсковзнутись і добряче гепнутись. мусульмани у неї - паразитарна, безплідна цивілізація, яка не може придумати нічого свого, тому завойовує чужі землі і використовує їх здобутки. це ниці, жорстокі люди, які люблять вбивати і показувати це всьому світу (як приклад - фільмування на відео знущань чеченців над заручниками). поділ на біле (християн) і чорне (мусульман) настільки чіткий, шо між ними не може бути ніякого сірого. християнин, за словами Чудінової, не може визнавати себе на рівні з мусульманином, бо Біблія каже, що єдиноправильною релігією є християнство. і це зле, а головне - однобоко.
у книжці відчуваються усі російські "мозолі", пов'язані з ісламом - насамперед Чечня, згадки є і про Афганістан. не забули згадати і про Сербію-Косово. і ситуацію з росіянами у Прибалтиці, шо до ісламу відношення не має, авторка теж вирішила впихнути в текст. багато посилань на газети, інтернет, цитати - роман має такий собі публіцистичний наліт. загалом політкоректним його ніяк не назвеш - не читала критики, але думаю, Чудінову вже не раз за це розпинали в інтернеті. і її неполіткоректність стосується не тільки мусульман.
читати російські книжки для мене було не те що табу - але неприємно, бо можу наткнутися на шовіністські висловлювання про Україну. чогось я собі вирішила, шо раз жанр антиутопія, і йдеться про Францію, таких речей я не зустріну. ага, вже. Україна у романі - така собі буферна зона між Польщею і Росією. мусумальни у нас, на відміну від північного сусіда, владу таки захопили, але не повністю - вона переходить з рук у руки. і українці (а в романі - хто б сумнівався, хохли) - такі собі перебіжчики, які, за словами Чудінової, то вдягають бороду, догоджаючи мусульманам, то знімають, коли змінюється влада. і це мене по-справжньому розізлило, навіть думала кинути книжку на півдорозі, але цікавість перемогла. хоч, дісталось не тільки нам.
поляки - "жестокие, почти неспособные к великодушию, мелочные прагматики" - цитата, виявилися нібито розумнішими і запросили на свій кордон з Німеччиною російські війська для утримання навали мусульман. Росія у романі виступає такою собі месіанською державою, яка все ще має "правильну" релігію і захищає знедолених. цей комплекс захисника малюється наскільки ідеалістично, шо аж тошно робиться. розумію, автор росіянка, патріотка напевне, але їм пити не дай, а когось взяти під своє крило і позахищати.
ще смішнішою у цьому контексті виглядає картина з мусульманськими народами, географічно близькими до Росії - таджиками, туркменами. вони нібито залишились у спілці з Росією, бо не хотіли втрачати світськості - вдягати на жінок паранджу, не пити вина і так далі.
православна релігія у книжці є невидимим, але ідеалом. про неї практично нічого не сказано, але є стільки критики неокатолицизму, (який на відміну від католицизму апелює до пом'якшення позицій стосовно мусульман і євреїв) що мимоволі здається, ніби тільки у православ'ї нині все добре і воно залишилось "правильним".
відчувається і вічне протистояння Росія-НАТО, Росія-ЄС. розвалити їх, принаймні на сторінках роману - оо, певно велика насолода для авторки була.
я не знаю і не можу розібратись, наскільки реальною нині є загроза ісламу для Європи і чи варто бити на сполох бо Лось казав шо світ завоюють китайці , але не всі мусульмани погані. Чудінова теж це нібито розуміє. але її агресивний заклик до боротьби з ісламом у кінці книжки, у післямові, виливається у дивну форму - вона каже, шо для того, шоб не допустити такого розвитку подій, треба ... проповідувати християнство серед мусульман. і це настільки, за її ж словами тупо звучить - власне, те ж нав'язування релігії, яке вона так очорнює у своєму романі, тільки іншої!
а якшо вертатись до цінності роману як худ. твору, то поставила б 3 з 5 - як антиутопія він цікавий, бо в будь-якій книзі цього жанру цікаво побачити, як автор уявляє собі світ і чим його наповнить. але сюжет дещо нудний, заїжджений звісно (виступ незгідних проти системи), але це особливості жанру. герої картонні, не вистачає їм промальованості, майже немає отієї слабинки антиутопій - показати людину як гвинтика у системі, показати її трагедію.
в цілому ж - книжка вартує бути читаною, бо думок з'являється багато. але перед тим треба ввімкнути добрячий фільтр.