манхеттенський фестиваль короткометражок
мій амебний спосіб життя трохи розворушив сьогоднішній похід на фестиваль коротких метрів. фестиваль так собі - справді класних фільмів менше, більше якогось трешу. ірландський фільм про хлопчика-курку і французький про дядька, який заліз в костюм монстра і перелякав півміста - виглядало смішно, але як так подумати - то режисери собі добре курнули (і тут не про курей мова))
сподобався перуанський фільм про те, як можна неочікувано вляпатися - такі фільми дуже в стилі Латинської Америки, поліція-бідність-трабли-всіділа. і ідея іспанського про те, шо "Найнебезпечніші пригоди бліднуть поряд з ситуацією, яка вимагає істинної відваги".
незрозумілими лишились американський фільм про двох братів, російський короткий метр в стилі російського сльозогінного кіно і британська "2+2=5". хоча підтекст останньої прозорий (одного дня дітям в школі сказали шо 2+2=5 і так має бути, але найшлись ті, хто пішов проти системи), проте якийсь надто попсовий, як на мене.
і навіть не голосувала ні за кого - якось воно так, нічо не йокнуло всередині. як від "Одної сотої секунди", яка поки шо є найкращою для мене манхеттенською короткометражкою. хто не бачив - раджу. чудове поєднання гострої теми і цікавого втілення, напротивагу цьогорічному трешу.
хоча, за голосуванням тре буде прослідкувати - приємно якось так, шо і ми нарешті маємо шанс голосувати разом з усім світом не тільки на якихось "пісенних конкурсах".
сподобався перуанський фільм про те, як можна неочікувано вляпатися - такі фільми дуже в стилі Латинської Америки, поліція-бідність-трабли-всіділа. і ідея іспанського про те, шо "Найнебезпечніші пригоди бліднуть поряд з ситуацією, яка вимагає істинної відваги".
незрозумілими лишились американський фільм про двох братів, російський короткий метр в стилі російського сльозогінного кіно і британська "2+2=5". хоча підтекст останньої прозорий (одного дня дітям в школі сказали шо 2+2=5 і так має бути, але найшлись ті, хто пішов проти системи), проте якийсь надто попсовий, як на мене.
і навіть не голосувала ні за кого - якось воно так, нічо не йокнуло всередині. як від "Одної сотої секунди", яка поки шо є найкращою для мене манхеттенською короткометражкою. хто не бачив - раджу. чудове поєднання гострої теми і цікавого втілення, напротивагу цьогорічному трешу.
Click to viewхоча, за голосуванням тре буде прослідкувати - приємно якось так, шо і ми нарешті маємо шанс голосувати разом з усім світом не тільки на якихось "пісенних конкурсах".