Пролитися б сльозами на вологий дортуар... чи тротуар... чи хідник... ай, неважно
Вже не вперше помічаю за собою: як бачу якусь термінову й тупу до ужаса роботу штибу редагування 30 тисяч слів на понеділок, у мене починається серцебиття, шум у вухах і тиск у скронях, і вуха болять, і очі відмовляють. Цікаво, що це за синдром? Навряд чи офісного працівника, бо ж я не в офісі працюю. Хоча менталітет, на парадигму якого накладається ця робота, дуже подібний до офісного: швидше, вище, краще. Але в жодному разі не замислюватися над справжнім сенсом того, що відбувається, бо станеться колапс укупі з пролапсом. Залишається їсти шоколад і вбиватися об стелю, коли твої крила починають жити власним життям.