Відень-Рим-Відень (травень 2013)
Змусила себе сісти і написати пост про відпустку місячної давності.
Історія почалася ще в березні, коли усі заплановані мною поїздки одна за іншою йшли котику під хвіст. У розпачі, я якось пожалілася про це своїй колишній одногрупниці Насті, яка мешкає у Відні. Настя, за що я їй безмежно вдячна, запропонувала мені поїхати до неї в гості, а далі маючи шенгенську візу, вирішувати куди ще податися. І я погодилася.
Отримала візу, все в шоколаді, чекаю відпустки, і тут Настя каже - «Чуєш, а не хочеш полетіти до Риму? В мене якраз буде день народження, то було б непогано так відсвяткувати». Ну як я можу відмовити дівчині у якої день народження?) Рим, як виявилося, така справа, яку бажано планувати заздалегідь, щоб уникнути величезних черг. Перевернувши купу форумів і сайтів, ми забронювали екскурсії і навіть склали собі приблизний маршрут.
До Відня я добиралась на бусіку, чого робити не раджу, особливо таким високим людям як я :/ На кордоні з Угорщиною мало не посивіла, коли згадала, що страховку забула вдома) Моє щастя, що їх не перевіряли. Після безсонної ночі я нарешті була на місці. Настя забрала мене до себе додому, напоїла кавою і нагодувала булочками. В неї маленька затишна квартирка в тихому районі, де на вулиці рідко можна когось зустріти. В той день ми відсвяткували Пасху і я познайомилася ще з двома дівчатами, які також свого часу переїхали до Відня.
Наступного ранку ми вже сиділи в літаку і розглядали хмарки) Трохи поблукавши в аеропорту таки знайшли туристичний кіоск де придбали спеціальну картку - рома пас, що потім зекономить трохи грошей на проїзд і музеї. Настя знайшла нам кімнату поряд із автовокзалом Терміні - і від центру недалеко і досить бюджетно.
Далі були чотири дні суцільного естетичного і смакового оргазму) Настя виявилася ідеальним супутником, котрий як і я буде ходити годинами по галереям і музеям, уважно все роздивляючись і слухаючи. Ці чотири дні нам якраз вистачило на основні маст візіти.
Цікаво, що незадовго до поїздки, десь випадково побачила зображення фресок Мікеланджело, і якось сумно подумала тоді «Як же я хочу побачити їх вживу і шкода, це буде так не скоро». Досі важко повірити, що це я, а не хтось інший, стояла посеред Сикстинської капели, розглядаючи ту всю красу. Три години екскурсій в музеї Ватикану, Сикстинську капелу і Собор Св. Петра витримати досить важко, але насправді, це лише поверхова інформація. Щось підказує, що там про кожен міліметр є що розповісти.
У путівниках радять їздити екскурсійними автобусами, але нам, чомусь, вони не дуже допомогли Ми користувалися стандартними пішими туристичними маршрутами, для того щоб встигнути охопити якомога більше. Бачили Колізей, Римський Форум, Палатин, Пантеон, Віллу Боргезе (раджу окремо, бо скульптури Берніні - то просто мегаекстаз ) . У Римі багато площ, на кожній з яких є щось визначне: пам’ятники, собори, церкви, фонтани. Загалом все місто - це одна величезна пам’ятка.
Я ніколи в житті ще не їла так багато виробів з тіста, за такий короткий час) Але втриматися неможливо) Піци, пасти різноманітні види макаронів, різотто, лазанья, фрітата, брускети, ньоккі… все під смачнющими соусами і сирами, і все подається великими порціями, а ще десерти, а ще божественна кава… (потрібно собі запам’ятати не перечитувати на голодний шлунок). Алкогольним фаворитом, найближчого часу, завдяки цій поїздці став аперитив Апероль шприц )
Людей у Римі таки багато, інколи навіть занадто. Якби я їхала ще раз, то мабуть, обрала б зовсім несезонний період - лютий, наприклад. Щоб краще відчути атмосферу самого міста, ми з Настею поїхали на інший бік Тибру, у Трастевере - район тусовок. Старенькі вузькі вулички з великою кількістю літніх терас, на яких впритул сидять і гомонять про щось італійці та туристи. Для вечері ми обрали якийсь видатний заклад (судячи з кількості фотокарток та газетних вирізок на стінах), в якому є чудовий внутрішній дворик. На жаль, назву я забула.
Пам’ятаю, як за черговою піцою ділилася з Настею своїми враженнями, про те, що цих людей усе їх життя оточує краса, краса у всьому - архітектурі, їжі, мові, музиці, одягу. Рим достукався не тільки до мого шлунку, але й до серця. Тепер у планах помандрувати колись всією Італією)
Після гамірного і швидкого Риму ми повернулися до спокійного Відня, Настя повела мене до міського парку, той в якому бронзовий пан Штраус лабає на скрипочці. Ми потрапили на продуктовий ярмарок, де можна було скуштувати різних сирів та ковбасок. Було досить людно, тому ми швиденько вирушили до центру. Зацінили нереально красивий Штефансдом, а потім погода різко зіпсувалася і Настя прийняла вольове рішення - «Опера в тому напрямку, впірьод ! А я змерзла і поїхала додому». Форева елоун, я озброївшись фотіком, блукала навмання по місту. Цей випадок звів мене з одним німецьким хіпстером, з котрим ми, трохи пізніше ще й встигли закрутити маленьку інтрижку.
Ввечері я, Настя і вже знайомі мені дівчата пішли гоцати у нічний клубас (куди ж без нього). Збираючись ми встигли перевернути догори ногами усю гардеробну) Клубне життя Відня не дуже відрізняється від нашого, хіба що російську попсу там не почуєш) Одне правило я запам’ятаю - хороша гулянка повинна закінчитися в Макдональдсі))
Добра душа - Софія наступного ж ранку, після діскатекі влаштувала мені невеличку екскурсію) показала декілька пам’яток, поводила по Хофбургу, ми зазирнули в скарбницю Габсбургів, національну бібліотеку і музей імператриці Сісі. Накуштувавшись капкейків (популярний наразі десерт), мене, ніби естафетну паличку, повернули в руки Насті і ми поїхали в Бельведер. Верхній Бельведер - то впісятися можна: Пісарро, Моне, Мане, Ренуар, Ван Гог, Клімт, Шиле, Дега, голова обертом))) На превеликий жаль, я не потрапила в галерею Альбертіну. Та з іншого боку потрібно щось залишити на потім) Замість того, я пішла долучатися до високого в художньо-історичний музей, де також зібрана шикарна мистецька колекція. Після таких вражень хочеться померти від власної недосконалості). В останній день я зустріла свою однокурсницю - Аню, котра також живе у Відні і ми прогулювалися у Шонбруні (щось типу паркового комплексу з палацом, садами і іншими фінтіфлюшками).
Підсумовуючи свої відчуття, Відень - повільне, супер комфортне, витончене, інтелігентне, по-казковому гарне місто. І повертатися туди хочеться не раз. Але мені в ньому не вистачило якогось запалу і динаміки. Місто,ще занадто доросле для мене, або я занадто мала для нього)
Історія почалася ще в березні, коли усі заплановані мною поїздки одна за іншою йшли котику під хвіст. У розпачі, я якось пожалілася про це своїй колишній одногрупниці Насті, яка мешкає у Відні. Настя, за що я їй безмежно вдячна, запропонувала мені поїхати до неї в гості, а далі маючи шенгенську візу, вирішувати куди ще податися. І я погодилася.
Отримала візу, все в шоколаді, чекаю відпустки, і тут Настя каже - «Чуєш, а не хочеш полетіти до Риму? В мене якраз буде день народження, то було б непогано так відсвяткувати». Ну як я можу відмовити дівчині у якої день народження?) Рим, як виявилося, така справа, яку бажано планувати заздалегідь, щоб уникнути величезних черг. Перевернувши купу форумів і сайтів, ми забронювали екскурсії і навіть склали собі приблизний маршрут.
До Відня я добиралась на бусіку, чого робити не раджу, особливо таким високим людям як я :/ На кордоні з Угорщиною мало не посивіла, коли згадала, що страховку забула вдома) Моє щастя, що їх не перевіряли. Після безсонної ночі я нарешті була на місці. Настя забрала мене до себе додому, напоїла кавою і нагодувала булочками. В неї маленька затишна квартирка в тихому районі, де на вулиці рідко можна когось зустріти. В той день ми відсвяткували Пасху і я познайомилася ще з двома дівчатами, які також свого часу переїхали до Відня.
Наступного ранку ми вже сиділи в літаку і розглядали хмарки) Трохи поблукавши в аеропорту таки знайшли туристичний кіоск де придбали спеціальну картку - рома пас, що потім зекономить трохи грошей на проїзд і музеї. Настя знайшла нам кімнату поряд із автовокзалом Терміні - і від центру недалеко і досить бюджетно.
Далі були чотири дні суцільного естетичного і смакового оргазму) Настя виявилася ідеальним супутником, котрий як і я буде ходити годинами по галереям і музеям, уважно все роздивляючись і слухаючи. Ці чотири дні нам якраз вистачило на основні маст візіти.
Цікаво, що незадовго до поїздки, десь випадково побачила зображення фресок Мікеланджело, і якось сумно подумала тоді «Як же я хочу побачити їх вживу і шкода, це буде так не скоро». Досі важко повірити, що це я, а не хтось інший, стояла посеред Сикстинської капели, розглядаючи ту всю красу. Три години екскурсій в музеї Ватикану, Сикстинську капелу і Собор Св. Петра витримати досить важко, але насправді, це лише поверхова інформація. Щось підказує, що там про кожен міліметр є що розповісти.
У путівниках радять їздити екскурсійними автобусами, але нам, чомусь, вони не дуже допомогли Ми користувалися стандартними пішими туристичними маршрутами, для того щоб встигнути охопити якомога більше. Бачили Колізей, Римський Форум, Палатин, Пантеон, Віллу Боргезе (раджу окремо, бо скульптури Берніні - то просто мегаекстаз ) . У Римі багато площ, на кожній з яких є щось визначне: пам’ятники, собори, церкви, фонтани. Загалом все місто - це одна величезна пам’ятка.
Я ніколи в житті ще не їла так багато виробів з тіста, за такий короткий час) Але втриматися неможливо) Піци, пасти різноманітні види макаронів, різотто, лазанья, фрітата, брускети, ньоккі… все під смачнющими соусами і сирами, і все подається великими порціями, а ще десерти, а ще божественна кава… (потрібно собі запам’ятати не перечитувати на голодний шлунок). Алкогольним фаворитом, найближчого часу, завдяки цій поїздці став аперитив Апероль шприц )
Людей у Римі таки багато, інколи навіть занадто. Якби я їхала ще раз, то мабуть, обрала б зовсім несезонний період - лютий, наприклад. Щоб краще відчути атмосферу самого міста, ми з Настею поїхали на інший бік Тибру, у Трастевере - район тусовок. Старенькі вузькі вулички з великою кількістю літніх терас, на яких впритул сидять і гомонять про щось італійці та туристи. Для вечері ми обрали якийсь видатний заклад (судячи з кількості фотокарток та газетних вирізок на стінах), в якому є чудовий внутрішній дворик. На жаль, назву я забула.
Пам’ятаю, як за черговою піцою ділилася з Настею своїми враженнями, про те, що цих людей усе їх життя оточує краса, краса у всьому - архітектурі, їжі, мові, музиці, одягу. Рим достукався не тільки до мого шлунку, але й до серця. Тепер у планах помандрувати колись всією Італією)
Після гамірного і швидкого Риму ми повернулися до спокійного Відня, Настя повела мене до міського парку, той в якому бронзовий пан Штраус лабає на скрипочці. Ми потрапили на продуктовий ярмарок, де можна було скуштувати різних сирів та ковбасок. Було досить людно, тому ми швиденько вирушили до центру. Зацінили нереально красивий Штефансдом, а потім погода різко зіпсувалася і Настя прийняла вольове рішення - «Опера в тому напрямку, впірьод ! А я змерзла і поїхала додому». Форева елоун, я озброївшись фотіком, блукала навмання по місту. Цей випадок звів мене з одним німецьким хіпстером, з котрим ми, трохи пізніше ще й встигли закрутити маленьку інтрижку.
Ввечері я, Настя і вже знайомі мені дівчата пішли гоцати у нічний клубас (куди ж без нього). Збираючись ми встигли перевернути догори ногами усю гардеробну) Клубне життя Відня не дуже відрізняється від нашого, хіба що російську попсу там не почуєш) Одне правило я запам’ятаю - хороша гулянка повинна закінчитися в Макдональдсі))
Добра душа - Софія наступного ж ранку, після діскатекі влаштувала мені невеличку екскурсію) показала декілька пам’яток, поводила по Хофбургу, ми зазирнули в скарбницю Габсбургів, національну бібліотеку і музей імператриці Сісі. Накуштувавшись капкейків (популярний наразі десерт), мене, ніби естафетну паличку, повернули в руки Насті і ми поїхали в Бельведер. Верхній Бельведер - то впісятися можна: Пісарро, Моне, Мане, Ренуар, Ван Гог, Клімт, Шиле, Дега, голова обертом))) На превеликий жаль, я не потрапила в галерею Альбертіну. Та з іншого боку потрібно щось залишити на потім) Замість того, я пішла долучатися до високого в художньо-історичний музей, де також зібрана шикарна мистецька колекція. Після таких вражень хочеться померти від власної недосконалості). В останній день я зустріла свою однокурсницю - Аню, котра також живе у Відні і ми прогулювалися у Шонбруні (щось типу паркового комплексу з палацом, садами і іншими фінтіфлюшками).
Підсумовуючи свої відчуття, Відень - повільне, супер комфортне, витончене, інтелігентне, по-казковому гарне місто. І повертатися туди хочеться не раз. Але мені в ньому не вистачило якогось запалу і динаміки. Місто,ще занадто доросле для мене, або я занадто мала для нього)