В пошуках міста
Подаруйте мені місто! Хоча ні, я не хочу, щоб воно одразу стало моїм. Хочу на перше побачення прийти з трепетом у душі, легким хвилюванням. Гуляючи скверами, заходячи глибше, поступово закохуватись і любити тим сильніше, чим більше пізнаватиму його.
Мати власне місто. І Луцьк тут не підходить, бо в моєму випадку не місто моє, а я - його дитина. Моє ж бажання - знайти свою мекку, місце, де не житиму, але приходитиму як в святиню.
Мріючи, уявляю його собі.
Прогулюватись вулицями, тримаючись за руки, не маючи кінцевої зупинки, по периметру, колами, зигзагом; заглядаючи у під'їзди, відпочиваючи в скверах, помічаючи цікавинки...
Валятись на пахнючій траві, фотографуючи метеликів, шукаючи овечок в хмарах, читаючи щось свіже, попередньо перекусивши канапками...
Сидіти за столиком плече до плеча, в кутку, коли нікому до нас немає справи, відчуваючи особливий смак пива/чаю/глінтвейну/чогось_теплого_і_рідкого, дивлячись на імпровізовану сцену і слухаючи чи то музикантів, чи то поетів, чи місцевих божевільних...
Споглядати червоний захід сонця, знайшовши в окраїні покинутий завод, гуляючи на даху, танцюючи під вітер; і розкинувши руки, з широко розплющеними очима, на всю горлянку: "Я люблю тебе!!!"
А потім будуть все нові і нові місця, кумедні знайомства з цікавими людьми, дахи і підвали, аж допоки кожною клітиною місто не стане нашим і ми не почнемо вносити у нього частину себе.
Я знайду своє місто!
Мати власне місто. І Луцьк тут не підходить, бо в моєму випадку не місто моє, а я - його дитина. Моє ж бажання - знайти свою мекку, місце, де не житиму, але приходитиму як в святиню.
Мріючи, уявляю його собі.
Прогулюватись вулицями, тримаючись за руки, не маючи кінцевої зупинки, по периметру, колами, зигзагом; заглядаючи у під'їзди, відпочиваючи в скверах, помічаючи цікавинки...
Валятись на пахнючій траві, фотографуючи метеликів, шукаючи овечок в хмарах, читаючи щось свіже, попередньо перекусивши канапками...
Сидіти за столиком плече до плеча, в кутку, коли нікому до нас немає справи, відчуваючи особливий смак пива/чаю/глінтвейну/чогось_теплого_і_рідкого, дивлячись на імпровізовану сцену і слухаючи чи то музикантів, чи то поетів, чи місцевих божевільних...
Споглядати червоний захід сонця, знайшовши в окраїні покинутий завод, гуляючи на даху, танцюючи під вітер; і розкинувши руки, з широко розплющеними очима, на всю горлянку: "Я люблю тебе!!!"
А потім будуть все нові і нові місця, кумедні знайомства з цікавими людьми, дахи і підвали, аж допоки кожною клітиною місто не стане нашим і ми не почнемо вносити у нього частину себе.
Я знайду своє місто!